Думаю, ви не будете мені заперечувати, якщо скажу, що в останні десятиліття тема Голокосту дуже потужно звучала в кінематографі, літературі, науці, була топ-темою медійних і політичних дискусій в усіх європейських країнах. Часом навіть могло здатися, що цієї теми стає забагато, що в історії людства була тільки ця катастрофа. Зрештою, Голокост і ставлення до нього стало своєрідним тестом на "західність" для багатьох суспільств, але чи не найбільше – для Центрально-Східної Європи, де історично євреїв було найбільше, тож і трагедія Шоа на цих теренах набула особливо грізних масштабів.
В Україні тема Голокосту присутня, але, так би мовити, з "чужого голосу". Ми дивимося фільми умовного Спілберґа, читаємо книжки західних письменників про Голокост в українському перекладі, чимало закордонних фондів підтримують в Україні дослідження єврейської історії, відновлення пам'яток, надають стипендії, проводять конференції і так далі. Але власне українських ініціатив, питомо українських досліджень, книжок, не кажучи вже про фільми – вкрай мало. Вочевидь, ми як суспільство ще не занадто зрілі, щоб ставити перед собою й відповідати на питання про Голокост на території України і роль – рятівників, спостерігачів, переслідувачів? – у ньому українців, пише Андрій Любка для видання "День", інформує UAINFO.org.
Читайте також: Сергій Іванов: Чому у 2016-му проект із російськими донорами для Порошенка був справою честі, а сьогодні є зрадою?
Цей довгий вступ був потрібен мені для того, щоб повідомити вам про ще одну книжку про Голокост, що вийшла в Україні. Це збірка "Я звинувачую Аушвіц" польського письменника й психолога Міколая Ґринберґа, українською мовою вона з'явилася завдяки перекладу Олександра Бойченка і "Видавництву 21". Ця збірка – різновид популярного нині нон-фікшн, серія інтерв'ю письменника з двома десятками людей, чиї батьки пройшли через Аушвіц. Дуже жива й багата на деталі, ця книжка розповідає про те, як трагедія покоління батьків значною мірою понівечила й покоління дітей. Першопричиною завжди було одне й те саме: батьки прагнули відгородити Аушвіц і свій біль від дітей, мовчанням намагалися уберегти своїх синів і доньок від цього жаху. Але вийшло навпаки, і ця затаєна сімейна катастрофа позначилася як на конфлікті двох поколінь, так і на всьому житті цих "захищених" дітей.
Бо непокаране зло повторюється, а непроговорені травми передаються по генах наступним поколінням. Приблизно такий висновок можна зробити з книжки Ґринберґа, який, повторюся, не тільки письменник, а й фаховий психолог, і саме роботи психолога в цій книзі найбільше. Якщо додати, що автор і сам є польським євреєм, дитиною батьків, що пережили Аушвіц, то зрозуміємо, що ця книга не тільки дослідницька, терапевтична, але й глибоко особиста. І саме цей інтимний голос зрілого чоловіка, який зізнається, що йому ця тема теж болить і він також через це часом плаче, будує місток довіри між читачем і темою, пробиває нашу загрубілу шкіру і провокує живі емоції.
Читайте також: Голодомор: нас убивали, убивають і вбиватимуть, поки із жертв не перетворимося на переможців
Але читати її варто не тільки через зацікавлення Голокостом, історією концтабору Аушвіц чи сучасною польською літературою. Такі книги мають спонукати нас думати про власні травми, про ті катастрофи, які пережили люди різних національностей на нашій землі. Травм цих – безліч. Адже ми всуціль травмоване суспільство, саме через це в нас стільки агресії й недовіри. Голодомор, Друга світова, український рух опору совєтам, репресії й русифікація – все це теми, які в нас досліджені на науковому рівні, на рівні документів, але мало збагачені людськими голосами, історіями конкретних людей, сімей.
Зрештою, за травмами не треба далеко заглиблюватися в історію: жахлива економічна криза 90-х, скажімо, поламала багато доль і змінила суспільство, але про неї ми не говоримо зовсім. Мало говоримо про історії двох мільйонів внутрішніх переселенців, а ми ж уже маємо нове покоління дітей, що народилися поза Кримом і Донбасом і вже цього року пішли в школу! Власне кажучи, прочитати книгу Ґринберґа варто бодай для того, щоб ще раз поспівчувати євреєм і усвідомити, що ми також потребуємо допомоги психолога.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
