Тепер це доведено експериментально: термін придатності "нових облич" в українській політиці – трохи більш ніж один рік
Про це для "Тижня" пише Дмитро Крапивенко, повідомляє UAINFO.org.
Сьогодні правляча партія "Слуга народу" вже не асоціюється зі свіжими силами, рушіями змін та іншими схожими визначеннями. Це засвідчили результати місцевих вибрів: президент уже не є локомотивом, здатним тягнути за собою кожного, хто стане під партійний стяг. Виборця спіткало очікуване витверезіння: епоха бідності не завершилася, минули дві весни, а серйозно саджати нікого не почали. Але ж було сказано на жовто-зелених бордах: ні обіцянок, ні пробачень. Тому Зеленському й не подарували того, що обіцяних радикальних змін не сталося, ба більше: мирне врегулювання постійно балансує на межі капітуляції, а інвестиційного буму й інших див із циліндра вчорашнього коміка також не дочекалися.
Читайте також: Замість Зеленського буде нова популістська альтернатива від олігархів – Портников
На розчаруванні в чинній владі мала б зіграти патріотична опозиція та проросійські сили. І перші, і другі справді отримали доволі непоганий результат на місцевих виборах. Але він усе ж скромніший за успіх багатьох локальних, буквально кишенькових партій імені міських голів. На рівні міста й області, як виявилося, наш виборець ладен плекати синицю в руках. Чого не скажеш про сподівання на президента й парламент. Тут, схоже, запит на щоразу нові обличчя триватиме. Цьому є кілька пояснень. Стара проросійська політична конструкція, що нині називається ОПЗЖ, молодим мешканцям Півдня та Сходу не є близькою, їм зрозуміліший Анатолій Шарій із амплуа безкомпромісного викривача, що дасть тягла будь-кому з публічного простору. Патріотичні сили тримаються ядерного електорату, але не можуть дати собі ради із питанням "збільшення покриття". Пишатися перемогами в Західній Україні – дуже слабка втіха.
На кону перебуває дорогий (у відсотках рейтингу й голосах на майбутніх виборах) трофей – учорашній виборець Зеленського. Алярмісти бачать його таким, що перекинеться у проросійський табір, оптимісти – таким, що розкається й підтримає патріотичні сили. А насправді він, найімовірніше, шукатиме того, хто ще не був у великій політиці та позиціюватиме себе як нове обличчя. Послання тут просте: "слуги" не впоралися, давайте свіжих гравців, старі політики обридли.
Кадровий ресурс української політики не безмежний: ми бачимо, що й до партії Зеленського пристало чимало вчорашніх і позавчорашніх, а місцями "воскресли" плюсквамперфектні діячі на кшталт Вітольда Фокіна. Тож якесь стовідсоткове "очищення" – це міф, хоч би що вигадували політтехнологи. Однак лідери, які не асоціюються з нинішньою, попередньою й передпопередньою владою, мають непогані шанси. І Шарій, хоч як сумно це визнавати, – один із них. Недарма він сьогодні обрав своєю головною мішенню саме владу Зеленського – щоб вигідно вирізнятися на тлі нинішнього президента. Розігруючи роль своєрідного політемігранта в екзилі, Шарій уже зараз працює як локомотив, здатний затягувати в місцеві ради маловідомих людей, що йдуть під брендом червоної кульки.
Читайте також: Не плутати із помилкою. Голосування за ОПЗЖ – цілком усвідомлений вибір
Хто хоче з’ясувати ситуацію й оцінити правдивість заяв Шарія, нині без проблем знайде достатньо інформації і в українських блогерів, і на ТБ. Було би бажання, а з ним у хронічно розчарованого виборця проблема. Розвивати критичне мислення в десятки разів важче, аніж плекати міфологічне мислення, що спирається на сліпу віру в нові обличчя. Однак цю віру можна й обернути на користь. Не всі вчорашні виборці Зеленського перебіжать до Шарія. Багатьох можна буде перехопити дорогою або на дивані. Не забуваймо, що торік на дільниці прийшло чимало тих, хто взагалі відчував апатію до виборів й уникав участі у волевиявленні, аж доки побачив нове та, що не менш важливо, знайоме обличчя з позаполітичної сфери.
Армія, громадський сектор і неолігархічний малий бізнес – середовища, здатні генерувати нові обличчя (у хорошому розумінні цього слова) для української політики. Військові й волонтери традиційно мають високий рівень суспільної підтримки, а молоді бізнесмени – історію успіху. Для старших людей, охоплених радянською ностальгією, ці фактори навряд чи щось важать, чого не скажеш про молодь. Якщо подивитися на томи книжок про те, як розпочати власний бізнес, а також на відвідувачів тренінґів про особистісне зростання, то неважко зрозуміти, де нині шукають взірців ті, хто голосуватиме завтра (можливо, вперше). Для перемоги в битві з Шарієм та іншими потрібні не олігархічні телеканали й не мільйонні інвестиції, а власна лояльна інтернет-аудиторія, з якою майбутній політик говорить тією самою мовою.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
