Судячи з усього, війна в Карабаху закінчилася повною капітуляцією Вірменії на вимогу вірменських військових, які більше не могли продовжувати боротьбу. До підписання тристоронньої угоди Ільгама Алієва, Нікола Пашиняна й Володимира Путіна про припинення вогню та перемир'я військова ситуація в Карабаху була для вірменської армії цілком безнадійною. Після падіння Шуші азербайджанські війська могли захопити Степанакерт буквально протягом двох-трьох днів. Його оборона не мала сенсу, бо Шуша панує над столицею Нагірного Карабаху, і могла призвести лише до ар'єргардних боїв, які прикривали б відступ вірменських військ із території Арцаху
Про це у своєму блозі на "Дні" пише Борис Соколов, повідомляє UAINFO.org.
Із чисто військового погляду вірменська армія могла б, пісдя відступу із Степанакерта й північних районів Карабаху, спробувати обороняти район Лачина й прилеглі до нього території на півдні та Кельбаджарський район на заході, але великого політичного сенсу в цьому все одно не було. Та й велике питання: чи залишились у вірменському війську сили, щоб оборонятися. Всі її боєздатні частини та з'єднання вже розгромили в Карабасі, а ППО практично знищили. Якщо вірмени не змогли утримати навіть таку природну фортецю як Шуша, то шансів захистити Степанакерт у них не залишилося. Втім поразка Вірменії була визначена наперед вже на третій-четвертий день азербайджанського наступу, коли північна дорога на Карабах із Вірменії опинилася під азербайджанським вогневим контролем і фактично була заблокована, а система ППО в Карабаху пригнічена. Решта – лише справа часу, оскільки Вірменія так і не змогла нічого протиставити азербайджанським безпілотникам.
Читайте також: Росія нав'язуватиме Україні сценарій, який успішно втілює в Нагірному Карабасі – Портников
Але тільки з падінням Шуші вірменам й у Вірменії, й у Карабаху стало очевидно, що крах оборони вже за плечима. Як випливає із заяв Пашиняна, саме керівництво збройних сил Вірменії зажадало укладення перемир'я за всяку ціну, бо армія більше не могла продовжувати опір. Аж ніяк не факт, що в разі продовження боїв вірменська армія змогла би стримати противника на час, достатній для евакуації всіх вірменських військ із Карабаху до Вірменії. А в разі взяття Степанакерта вірменському угрупованню в Карабаху загрожував би полон, тому що підвезення боєприпасів у нього вже протягом декількох днів не було.
Тепер виконання досягнутої угоди про перемир'я залежить від розвитку ситуації у Вірменії. Здавалося б, Путін домігся свого й поставив ненависного Пашиняна на межу повалення під час чергової революції. Однак склалася парадоксальна ситуація. Підписавши угоду про перемир'я разом із лідерами Азербайджану й Вірменії, президент Росії тепер зацікавлений у збереженні при владі Пашинянового уряду. Якщо зараз прем'єр-міністра Вірменії повалить під час вуличних протестів опозиція, яка виступає проти угоди про перемир'я, то ця угода просто перестане діяти, а розгромлена вірменська армія буде ще деморалізованішою. У цих умовах Азербайджан зможе швидко й майже без опору зайняти решту Карабаху, полонивши ту частину вірменської армії, яка не встигне відступити до Вірменії. А так вона має можливість протягом декількох тижнів залишити Карбах за угодою.
Азербайджанці навряд чи припинять наступ, доки не впевняться в тому, що угода про перемир'я залишиться чинною. І російські миротворці в Карабаху вже не знадобляться. Той факт, що керівництво збройних сил Вірменії підтримало угоду про перемир'я, великого значення не має. Вірменська армія розбита й деморалізована, і надати підтримку Пашинянові в боротьбі за збереження прем'єрського крісла вона навряд чи зможе. Двотисячний російський миротворчий контингент, без важкого озброєння, оснащений тільки 90 одиницями легкої бронетехніки, не зможе істотно впливати на ситуацію, тим паче, що в Карабаху також перебуватиме турецький миротворчий контингент.
Читайте також: Капітуляція Вірменії: що змінює російська угода щодо Карабаху й чим вона загрожує Україні
Ситуація в Карабасі складається майже як у північних районах Сирії, контрольованої опозиційними угрупованнями й турецькими військами. Тільки в Карабаху російські миротворці будуть обмеженіші у своїх діях азербайджанськими й турецькими військами, ніж російський військовий контингент у Сирії. Азербайджан отримує адміністративний і поліційний контроль в Нагірному Карабасі, де вже практично не залишилося ні вірменської влади, ні вірменського населення. А з поверненням до Карабаху азербайджанських біженців, що, напевно, станеться найближчим часом, демографія регіону значно зміниться, й азербайджанське населення тут переважатиме. Крім того, за угодою з Вірменією та Росією Азербайджан отримав вагомий бонус у вигляді сухопутного коридору через вірменський Зангезур для зв'язку основної частини Азербайджану з містом Нахічеванню, і контролювати його будуть не вірменські, а російські прикордонники. Для Азербайджану це надзвичайно важливо, оскільки вперше в історії дозволить підтримувати сталий сухопутний зв'язок із Туреччиною для всіх азербайджанських територій.
Зараз, повторюю, доля угоди про перемир'я в Карабаху залежить від того, чи втримається Пашинян при владі. Правду кажучи, в поразці у другій карабаській війні його звинувачувати ніяк не можна. Відсталість вірменської армії накопичувалася протягом двох із гаком десятиліть за колишніх урядів Вірменії. За два роки при владі Пашинян ніяк не міг реформувати вірменські збройні сили, навіть якби мав достатні для цього кошти (а саме грошей-то в нього й не було!). Серйозна реформа армії вимагає щонайменше терміну в 10–15 років, а то й більше. Адже по суті потрібно замінити ціле покоління командирів на інше, з іншою психологією та військовим мисленням. Реформа ще більше ускладнюється тим, що вірменська армія досі залишається клоном радянської армії, тоді як азербайджанська армія – це клон турецької, а та своєю чергою – клон найсильнішої у світі американської армії. Проте шанси на те, що Пашинян все ж буде повалений, досить великі, а в разі такого розвитку подій шанси на мир в Карабаху впадуть майже до нуля. Але сподіватимемося, що кровопролиття все ж буде зупинене.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
