Замахи на політиків завжди впливають на громадську думку. Це – прайм-новина, зміна порядку денного. Тому не дивна увага до теми про нібито замах на блогера Анатолія Шарія, який нібито готувався Офісом Президента.
Взагалі тема замахів на політиків чи лідерів думок в українській історії неоднозначна. Деяким нещасним випадкам часто приписують замовлене убивство. Деяких державних діячів залякають замахами – лише заради того, щоб собі сформувати імідж "захисника" і через страх збільшити свій вплив на політичну ситуацію. А коли замах відбувся без жертв – часто говорять про політичну технологію, в якій "жертві" намагаються навісити додаткові рейтинги за рахунок співчуття та формування образу "головний борець з режимом".
Загалом у невиборчий період такі замахи не дуже поширене явище – у 2018 році зареєстрували 5 кримінальних проваджень за статтею 112 Кримінального кодексу– посягання на життя державного чи громадського діяча. А взагалі – фізичне усунення своїх конкурентів – це переважно тактика Кремля. І як би нам не хотілось якоїсь персональної вендети за те, що Росія влаштувала нам на Сході, – у нашої влади немає психологічної готовності вести таку війну. Тут звичайно більше спроба нав’язати російські алгоритми вирішення проблем на українську реальність. Але видно куратори чи російські політтехнологи не можуть цього зрозуміти.
Читайте также: Анатолий Шарий движется уверенной поступью на эшафот, – блогер
Але чим ближче до виборів, тим яскравіше проявляються замахи на вбивство як політична технологія.
Що відбувається? В Україні переміг кандидат, який не має ніякого ідеологічного стерня. Так би мовити – був "за все хороше проти всього поганого". Зрозуміло, що на такому рейтингу далеко не поїдеш, тому його вже почали розхитувати і відкушувати електорат ті, хто має доступ до аудиторії. Тому не дивно, що Президент, який переміг, різко став поганим для тих, хто його пхав на-гора.
Але проблема полягає не лише у тому, щоб надкусити рейтинг Зеленського чи пропхнути новину про себе в прайм-тайм. Бо головним споживачем інформації про замах на Шарія став не український народ, і навіть не Офіс Президента.
Головний отримувач повідомлення про замах – це прихильники Шарія, які після цього повинні вірити в те, що їхній вождь у перманентній небезпеці. І саме тому він не повертається на Батьківщину, а "переховується на незатишній віллі в Іспанії ностальгуючи по Україні". В той час, як його люди отримують люлєй в боротьбі за зростання підписників Шарія. І часто самі не розуміють, чому в системі поділу доходів/тумаків останні дістаються його людям, а перші – вождю.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
