Росію запідозрили в спробі скопіювати французькі авіаносці "Містраль". Американське видання Forbes звинуватило Москву в тому, що універсальні десантні кораблі, які будуються зараз на російських корабельнях, фактично є копією "Містралів", операцію з продажу яких Франція розірвала шість років тому через російську окупацію і анексію Криму.
З цього приводу Forbes філософськи зауважує: "Якщо не можеш купити, вкради". Видання звертає увагу на повідомлення ТАРС від 22 травня про те, що російський уряд уклав контракт з суднобудівним заводом в Керчі на 1,4 млрд. доларів з будівництва двох десантних кораблів проекту 23900. Більше схожі на невеликі авіаносці (хоча використовувати їх в якості авіаносця в принципі неможливо), ці десантні кораблі водотоннажністю 25000 т несуть на собі 25 великих гелікоптерів, екіпаж і 900 морських піхотинців з необхідним озброєнням, бойовою технікою і десантними засобами для висадки. Проаналізувавши зображення нового корабля на фотографії, опублікованій одним з користувачів "Живого журналу", на якому Володимиру Путіну представляють проєкт, експерти Forbes прийшли до висновку, що новий корабель надзвичайно схожий на французький "Містраль" і фактично є його "клоном", правда, має більшу стандартну водотоннажність – 25000 т замість 16500 т у "Містралів", пише у своєму блозі на сайті "День" Борис Соколов.
На думку американських експертів, зараз, в тому числі через операцію в Сирії, Росія потребує більших десантних кораблів, ніж нині існуючі великі десантні кораблі – 15 проєкту 775 (Ropucha за класифікацією НАТО) і 4 проєкти 1171 (Alligator за класифікацією НАТО), водотоннажність яких становить близько 4000 т. Зауважу, проте, що ніяких ознак того, що існуючих ВДК недостатньо для виконання місій, які реально здійснюються російськими збройними силами, поки що не виявлено.
Постачання російського угруповання в Сирії, так само як і ротація там особового складу, до сих пір здійснюється без будь-яких проблем. Ніяких більших операцій зараз російський флот не здійснює. З іншого боку, жодна з пострадянських держав, що не входять до НАТО, але що володіють флотом, а це Україна, Грузія і Азербайджан, не володіють навіть ВДК, які можна порівняти з російськими. У разі ж гіпотетичного нападу Росії на ці держави майбутні російські кораблі проєкту 23900 будуть явно надмірними. Західні експерти, однак, не сумніваються, що Росія дійсно намагається скопіювати "Містраль", і далеко не впевнені, що їй це вдасться.
Читайте також: Генетический проект Путина
У мене такої впевненості теж немає. По-перше, навряд чи російські "псевдо-Містралі" будуть коштувати 700 млн. доларів кожен, як було заявлено, навіть не взявши до уваги корупційну складову, що, безсумнівно, в даному проєкті присутня. Керченську верф для будівництва російських авіаносців проєкту 23900 напевно доведеться модернізувати, і це обійдеться в копієчку. Крім того, в сфері озброєнь і бойової техніки копіювання чужих зразків (за ліцензією або піратським чином), справа звичайна. І досвід показує, що вид озброєнь, який був скопійований без участі оригінального виробника, обходиться значно дорожче, ніж "рідні" зразки. І, звичайно ж, немає гарантій, що "псевдо-Містралі" вдасться побудувати. Звичайно, побудувати їх легше, ніж ударний авіаносець, але набагато важче, ніж єдиний російський авіаносець "Адмірал Кузнєцов", тим більше, що Франція не допомагатиме.
Але головне в іншому. Що "Містралі2, які купувалися у Франції, і нині проєктовані універсальні десантні кораблі-авіаносці проекту 23 900, Росії, за великим рахунком, не потрібні. Для виконання поточних місій російському флоту цілком вистачає вже наявних ВДК. Для вирішення ж майбутніх амбітних завдань "псевдо-Містралі" аж ніяк не знадобляться. Візьмемо найбільшу з таких гіпотетичних операцій – великий десант на чорноморське узбережжя України. Проте Україна має в своєму розпорядженні достатньо бойової авіації, а тепер з'явилися і сучасні протикорабельні ракети "Нептун", і для того, щоб використовувати для висадки десанту корабель проекту 23900, необхідно буде по-перш повністю нейтралізувати українську авіацію і ракети, що не так просто зробити.
Вельми показово, що в ході маленької переможної війни країн НАТО проти Муаммара Каддафі Франція спочатку розраховувала обійтися "малою кров'ю", відправивши до берегів Лівії тільки "Містраль". Але в підсумку довелося, врешті-решт, послати туди повноцінний ударний авіаносець "Шарль де Голль". А у Росії такого авіаносця просто немає. Та й дуже сумнівно, що в разі, якщо, не дай Боже, виникне повноцінна російсько-українська війна, Росія буде витрачати час і ресурси на організацію складної десантної операції. Швидше вона буде намагатися використовувати своє велику перевагу в сухопутних збройних силах і озброєнні і почне наступ по всій лінії українсько-російського кордону.
Ще більш непотрібні "псевдо-Містралі" в ще менш ймовірному великомасштабному збройному конфлікті Росії з державами НАТО. В цьому випадку час життя кораблів проєкту 23900 буде обчислюватися кількома хвилинами. Зрозуміло, ці кораблі можна використовувати як звичайні ВДК, які вже є в російському флоті, наприклад, для висадки десанту на узбережжі країн, що не володіють скільки-небудь сучасними і сильними системами протиповітряної і протикорабельної оборони. Але для виконання властивих "ропучам" і "алігаторам" місій "псевдо-Містралі" явно надмірні, приблизно в шість разів, і за водотоннажністю (25000 т), і за вартістю (700 млрд. доларів, а реально вийде набагато більше).
Читайте також: Административный ресурс путинского режима практически бесконечен, – российский оппозиционер
Навіщо ж російські адмірали і політики так завзято женуться за тоннажем і вартістю при будівництві бойових кораблів, абсолютно безвідносно до їх функціональної ролі? Корупційна складова тут, звичайно ж, присутня, за принципом: чим більша сума замовлення, тим більше можна вкрасти. Але справа не тільки в цьому. Путін і його генерали і адмірали хочуть, щоб і в армії, і у флоті все було як "у великих", тобто у справді великих морських держав. А для цього, як думають російські адмірали і як думали їх радянські попередники, треба, щоб в російському флоті були великі кораблі, а вже як їх використовувати, це, за великим рахунком, неважливо.
Саме тому після Другої світової війни в СРСР у великій кількості будували важкі крейсера, які морально застаріли ще до 1939 року і які потім при Хрущові довелося за непотрібністю і через дорожнечу вмісту пустити на металобрухт. В Америці спочатку визначають, задля яких функцій їм потрібен новий корабель, а потім будують його суворо з урахуванням майбутніх функцій. У Росії ж спочатку копіюють в інших якийсь великий корабель, а потім, вже після будівництва, починають думати, як його можна використовувати. "Псевдо-Містралі" – наочне тому підтвердження.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
