Протягом багатьох років, навіть у комуністичну епоху, в Росії любили повторювати слова, які приписують її передостанньому імператору Олександру ІІІ. "Росія має лише двох союзників – її армію та її флот", – нібито сказав імператор, який, до речі, за своє царювання ні з ким не воював. У листопаді 2017 року Володимир Путін відкрив пам'ятник Олександру ІІІ в окупованій Ялті: на постаменті було накреслено саме ці слова.
Володимир Путін із захопленням говорить про Олександра III як про видатного діяча і намагається бути на нього схожим, але даремно. По-перше, його царювання важко назвати мирним. А по-друге, головні союзники російського президента у зовнішній політиці аж ніяк не армія та флот. Головні союзники Путіна – це енергоносії, нафта та газ.
Про це політичний оглядач Віталій Портніков пише для "Радіо Свобода", інформує UAINFO.org.
"Якби не історія з "дешевим" газом, Україна вже давно могла б відмовитися від політичної залежності від Росії. 1994 року, за шість років до "воцаріння" Путіна, обіцянка домовитися з Кремлем про дешеві енергоносії стала однією з головних причин перемоги Леоніда Кучми на виборах глави держави. Обіцянки Кучма дотримався, а Україна на два десятиліття стала заручницею каламутних схем та кланових домовленостей. Навіть Помаранчева революція не змогла вивести країну із зачарованого кола залежності від "Газпрому" та енергетичних авантюр Кремля.
І зараз, коли триває масштабна війна, бюджет України залежить від транзиту російського газу. Українське керівництво одночасно закликає Захід до повної відмови від постачання російського газу і… зменшення транзиту газу через "Північний потік-1", щоб більше газу перекачувати через українську газотранспортну систему. Але уявімо, що західні країни справді відмовляться від російського газу. Тоді питання ролі України як транзитної держави – і її доходів за транзит – вирішиться саме собою.
Читайте також: ЄС щодня переказує Росії суму, якої вистачить на 160 ракет "Калібр", – економістка
Володимир Путін добре зрозумів цю залежність. Саме тому практично відразу після приходу до влади і після того, як його команда змогла почати контролювати раду директорів "Газпрому", він доручив Олексію Міллеру створити систему газопроводів в обхід України. Ідея була простою. Якщо Росія зможе постачати газ до Європи в обхід України, то можна буде не просто тиснути на український уряд та загрожувати втратою транзитних доходів. Але й бути впевненим у тому, що у разі війни з Україною та поломки української ГТС (а система і зараз працює справно), Росія зможе перекачувати весь закуплений європейцями газ в обхід української території.
До нинішньої масштабної війни твердження про те, що відразу ж після закінчення будівництва "Північного потоку-2" – а його введення в дію означало б, що Росія отримує технологічні можливості для прокачування всього обсягу газу в обхід України – може початися велика війна в Європі, сприймалася західними політиками та журналістами скептично. Скептично – це м'яко кажучи. На тих, хто дозволяв собі висловлювати подібне припущення, дивилися, як на ідіотів.
Я добре пам'ятаю, як з мене насміхалися німецькі колеги під час одного з міжнародних форумів, що проходили у Києві. А найбільшими скептиками були, зрозуміло, менеджери самого "Газпрому". Я не раз розмовляв із деякими з них. Вони і в приватних бесідах запевняли мене, що йдеться про економічні проєкти, що Україна виявляє дивовижну жорсткість у визначенні транзитних цін, і Росії просто необхідно будувати "свої" газопроводи. Те, що йдеться про проєкти з вкрай сумнівною окупністю, нікого, здається, не турбувало.
Читайте також: Росія знайшла лазівку для обходу ембарго на нафту, – WSJ
Володимир Путін прорахувався насправді зовсім не в тому, що збудував ці обхідні газопроводи. Він прорахувався в тому, що не зміг передбачити реакцію Заходу на війну проти України. А не зміг він передбачити цю реакцію лише тому, що розраховував на бліцкриг, а не затяжну війну. Тому дозволив собі воювати ще до проходження "Північним потоком-2" процедури сертифікації. Путін був переконаний, що "Газпром" після зміни влади в Києві зможе продовжити постачати газ українською ГТС та обхідними газопроводами одночасно. А за цей час і "Північний потік-2" запрацює.
Але в чому точно не прорахувався Путін – так це у створенні моделі енергетичної залежності європейців від російського газу та нафти. Про небезпеку цієї моделі говорили десятиліттями – і все марно.
Напередодні війни з Україною "Газпром" провів "показові виступи" в Європі, коли не став закачувати додаткові обсяги газу до сховищ – і ціни на газ на біржах злетіли до небес. Тепер такі країни, як Німеччина чи Італія, не можуть швидко відмовитися від російського газу та нафти. І в результаті, попри всі санкції, Путін має достатньо коштів на підтримку хоч би відносної соціальної стабільності. І на війну. На ту саму армію. І той самий флот. Ні, зовсім не вони тепер головні союзники путінської Росії" – пише Віталій Портніков.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
