Німеччина. Під час акції на підтримку України і проти агресії Росії. Берлін, 19 лютого 2022 року
Вважаючи собі бездоганним експертом щодо України, Володимир Путін імовірно особисто спланував вторгнення, вирішивши не ділитися намірами з широким колом радників або дослухатися до тих, хто вважав РФ неготовою до такої війни.
Про це пише американська The Washington Post у своєму матеріалі, який базується на думках представників розвідок та урядових кіл США, України, країн Європи та НАТО.
UAINFO.org друкує повний переклад цього тексту, зроблений інтернет-ресурсом НВ.
***
Через шість тижнів після початку війни з Україною президент Росії Володимир Путін все ще відчуває гіркоту поразки.
Тисячі смертей росіян на полях битв. Відступ російських військових на трьох фронтах [Київська, Чернігівська, Сумська області – прим. ред.]. Мільйони українців, які ніколи не пробачать Москві. Небачена досі ізоляція — і небезпечно мало досягнутих цілей.
Зараз Путін перегруповує сили, щоб зосередити свою воєнну кампанію на сході України — багато хто вважає це його планом Б, після того як військам РФ не вдалося повалити український уряд або силою захопити контроль над найбільшими містами України. Увесь цей час лише ширяться запитання про те, як російський лідер, який звик втручатися в безпекову політику і відомий своїми випадами проти «безрозсудних» воєн за зміну режимів міг заблукати в такій стратегічній трясовині.
Ця проблема — частина ширшої дилеми, яка довгі роки займатиме істориків: як могла Росія — країна з такими глибокими сімейними, культурними та історичними зв’язками зі своїм західним сусідом — настільки невірно розуміти Україну?
Читайте також: NYT: Україна не повинна стати Сирією. Як США варто покарати Росію за хімічну атаку?
Відповідь на це запитання намагаються по дещицях зібрати чиновники у США та Європі. Вони кажуть, що зрештою постає образ зарозумілого та ізольованого лідера, оточеного упередженнями та спотвореною інформацією, який наполіг на прийнятті катастрофічного рішення, не спромігшись проконсультуватися з усіма своїми радниками. За словами цих джерел, Путін стрімголов кинувся в Україну, впевнений у своїй здатності забезпечити швидку перемогу і витримати будь-який удар у відповідь усередині створеної ним у РФ авторитарної системи. Фундамент його припущень — хибні уявлення, що глибоко сягають корінням колоніального минулого Москви.
Історично склалося так, що в Росії взагалі не було експертизи щодо України, — каже Аліна Полякова, президент і головний виконавчий директор Центру аналізу європейської політики, що базується у Вашингтоні (CEPA). — Якщо ви не вірите, що якась країна — це справжня країна, а її народ — це справжній народ, навіщо вам вкладатися в якусь експертизу того, чого, на вашу думку, не існує?"
Відбитки пальців колишнього шпигуна
Напередодні війни деякі лідери в Європі та в Україні виключали можливість того, що Путін зважиться на вторгнення, оскільки не бачили біля кордонів достатньої кількості російських сил, які б дозволили Москві досягти успіху в наступі декількома фронтами та в подальшій окупації.
Чого вони не усвідомлювали, так це того, що Москва виношувала глибоко помилкові припущення — особливо щодо сили духу президента України Володимира Зеленського і готовності українців чинити опір. Москва справді планувала великомасштабне вторгнення, але непродумане. За словами аналітиків, операція несе на собі «відбитки пальців» самого Путіна.
«Очевидно, що це була військова операція, розроблена шпигунами, а не генералами», — каже Марк Галеотті, почесний професор Університетського коледжу Лондона та старший науковий співробітник Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень. — З суто військової точки зору вона не має сенсу".
За словами американських та європейських чиновників, Путін тримав свої плани у суворій таємниці, навіть найвище військове командування та його довірені радники не знали, що Росія збирається піти в наступ.
Читайте також: Сунгуровський: Битва за Донбас буде вирішальною
Загальновідомо, що російський лідер не користується смартфоном і зрідка — інтернетом. Він роками витісняв російські незалежні медіа та створював авторитарну систему правління, позбавлену конструктивного зворотного зв’язку чи незгодних. До початку цього року, за словами американських та європейських чиновників, він працював в атмосфері «ехокамери», оточений радниками, які, за словами Галеотті, «засвоїли, що цареві не варто приносити погані новини». За словами джерел в офіційних колах, ізоляція Путіна посилювалася пандемією коронавірусу та його обмеженими контактами з іншими людьми.
"Наразі цілком очевидно, що можна говорити про комбінацію [двох факторів]: люди не говорили йому того, що він мав би почути, а він не слухав, коли йому говорили про те, що він не хотів чути", — вважає Джеймс Клеверлі, британський міністр у справах Європи та Північної Америки.
Путін давно розглядав незалежну Україну як якесь непорозуміння після розпаду радянської імперії, з яким йому потрібно було розібратися особисто. Згідно з книгою російського журналіста Михайла Зигаря Вся кремлівська рать, Путін протягом багатьох років особисто контролював політику щодо України, бо більше нікому не довіряв.
«Треба займатися Україною, бо ми її втратимо»", — говорив Путін на зустрічах ще на початку 2000-х, стверджує Зигар, який назвав компанію його найближчих радників «колективним Путіним», оскільки вони прагнули пристосовувати свою діяльність до того, щоб передбачати його бажання.
Впевненість Путіна в його особистій експертизі щодо України проявилася в розлогому трактаті, який він опублікував минулого літа. У цій статті українці були представлені людьми, які за своєю природою нічим не відрізняються від росіян, але опинилися в заручниках у західних урядів, які прагнуть радикально налаштувати їх проти Москви.
«Такий погляд привів Путіна та інших до переконання, що якщо просто обезголовити українську владу на чолі з Зеленським, „вирубити“ політичне керівництво, то решта українського суспільства буде випромінювати проросійські настрої», — зазначає Андреа Кендалл-Тейлор, старший науковий співробітник Центру нової американської безпеки.
Росія помилилася в Україні, «оскільки це була операція, повністю зрежисована Путіним», — сказав WP американський чиновник, чиєю спеціалізацією є Росія і який, подібно до інших джерел, спілкувався з виданням на умовах анонімності через чутливість інформації.
За його словами, Путін переконаний у своїй правоті «наскільки це можливо».
Неймовірна зарозумілість
За словами чиновників з України, США та Європи, ідея вторгнення була підкріплена припущенням про швидкий крах української влади. У перші дні війни російські державні медіа вже почали просувати новини про те, що Зеленський нібито втік із країни, навіть коли він публікував відео з Києва.
Путін був свідком стрімкого падіння українського уряду, коли колишній президент Віктор Янукович утік до Росії у 2014 році. За словами Зигаря, Путін тоді кричав на Януковича, закликаючи його не їхати з Києва, а коли той утік зі столиці, реагуючи на прозахідне повстання, називав його «мудаком і боягузом». Ці події могли наштовхнути Путіна на думку, що подібний сценарій можливий із Зеленським.
Хибне припущення Путіна про слабкість українців поєднувалася з чванливим баченням російської могутності. Наприкінці 2014 року він, як відомо, хвалився одному з єропейських високопосадовців, що може легко захопити Київ «за два тижні», якщо захоче — хибна думка, в яку він, схоже, продовжував вірити доти, доки не спробував це зробити.
«Він непохитно вірить у свою здатність контролювати події», — сказав WP високопоставлений представник розвідки НАТО.
Можливо, жоден момент не виявляв рівень помилки [влади РФ] так, як спроба елітного угруповання російських десантників на початку вторгнення висадитися в аеропорту Гостомель на північному заході від Києва — очевидно, з наміром із вітерцем увірватися в українську столицю.
«Якщо подивитися на те, як все зрештою розігралося, то можна побачити [в планах Москви] неймовірну зарозумілість, — сказав європейський чиновник. — Подивіться на висадку десанту в аеропорту Гостомель, завданням якого було змістити владу в Києві — і на те, як їх розбили».
Олександр Габуєв, старший науковий співробітник Московського центру Карнегі, каже, що влада Росії не вважає, ніби Україну, яка колись контролювалася Москвою, заслуговує на детальне вивчення.
«Було помилкове відчуття поінформованості, — сказав Габуєв. — Це те, в чому Росія абсолютно помилилася».
Коли з’ясувалося, що початкові передумови були хибними, російські військові виявились неспроможними перегрупуватися, обтяжені проблемами з паливом, боєприпасами, транспортом, продовольством, логістикою, а також деморалізацією солдатів, яким не сказали, що вони йдуть воювати.
«Якщо початковий план поганий, а жоден інший не підготовлений, то про запас міцності говорити не доводиться», — зазначає Скотт Бостон, старший аналітик з питань оборони компанії Rand Corp.
Для збору інформації про такі країни, як США та Китай, Росія покладається в першу чергу на свою Службу зовнішньої розвідки (СВР), проте коли йдеться про країни «близького зарубіжжя», зокрема Україну, Москва залучає ФСБ, переважно внутрішню розвідувальну службу.
Андрій Солдатов, російський журналіст, чиєю спеціалізацією є російські спецслужби, каже, що ФСБ постійно невірно трактувала і всенародні масові рухи, які є фундаментом політичної культури України.
Американські та європейські чиновники кажуть, що провали Росії на початкових етапах війни призвели до ворожості між російськими військовими та розвідувальними органами, а також до серйозних пошуків «цапа-відбувайла».
Незрозуміло, що саме російська розвідка повідомляла Путіну про Україну перед війною, але численні джерела в офіційних колах США та Європи кажуть, що найближчі радники Путіна продемонстрували небажання надавати російському президентові інформацію, яка б ставила під сумнів його припущення. За словами західних чиновників, працівники російських служб безпеки, які представляли нижчу ланку, вважали вторгнення непродуманим, проте їх побоювання не досягали верхівки.
У розвідувальних колах США та Європи репутація ФСБ різко контрастує з репутацією її попередниці КДБ, яка вважалася безжальною та підступною службою. Декілька нинішніх і колишніх чиновників охарактеризували російську службу безпеки як корумповану, обтяжену роздутим бюрократичним апаратом, і зрештою відірвану від реальності.
Співробітник української розвідки розповів, що ФСБ витратила мільйони на вербування мережі проросійських колаборантів, які зрештою говорили Путіну та його головним радникам, включаючи нинішнього директора ФСБ, саме те, що вони хотіли почути: що центральна влада в Києві не втримається і опір впаде.
Читайте також: Наступ на Харків: окупанти стягують бійців і техніку до Ізюму та Куп’янська
Цей співрозмовник назвав одним із значущих джерел недостовірної інформації проросійського політика Віктора Медведчука, хрещеним батьком дочки якого є Путін. Медведчук — український політик, який довгий час просував російські інтереси, — минулого року був звинувачений у державній зраді. Українська влада заявила, що він втік з-під домашнього арешту незабаром після вторгнення, проте 12 квітня Зеленський опублікував фотографію, на якій Медведчук у наручниках і одягнений у військову форму, а за його затримання подякував українській СБУ.
Європейські чиновники кажуть, що Кремль також отримує інформацію від пов’язаних із Януковичем та відірваних від реальності колишніх еліт, які, як і Медведчук, лише виграли б від захоплення влади Росією. За кілька тижнів до вторгнення британський уряд попередив, що російська розвідка планує змову, центральна роль у якій відводилася колишньому прем'єр-міністру в уряді Януковича, голові його адміністрації та віцепрем'єр-міністру.
Безвідносно до цих потоків інформації Путін вважає себе найбільшим експертом щодо України, каже Солдатов, наголошуючи на схильності російських чиновників вважати, що вони розуміють Україну.
«Подібний рівень шовінізму можна бачити в усьому, — зазначає Солдатов. — Це пряма спадщина невдалого імперського минулого».
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
