Ця книжка взагалі не мала шансів до мене потрапити. Бо коли я бачу в книгарні черговий "бестселер" із назвою "прибирання по-таківськи", я байдуже проходжу повз
Про це для "Тижня" пише Ольга Карі, повідомляє UAINFO.org.
Не кажу, що всі ці прибирання "по-данськи", "по-японськи", "по-німецьки", за фазами місяця, за розміром кімнат, за кількістю мотлоху або іншим принципом, що його вигадає чергова "мері кондо", позбавлені сенсу, проте в мене не аж так багато речей, аби сортувати й перескладати їх щоразу, коли у книгарні вигулькує чергова методичка.
Утім, книжка "Вишукане мистецтво прибирання по-шведськи" все ж опинилася в моїх руках, бо я вже чула ім’я авторки та знала напевне, що Марґарета Маґнуссон писала про принципово інше прибирання, ніж ішлося в решті посібників із розчищення шухляд і мізків.
Читайте також: Про що цвинтар розкаже. ФОТОРЕПОРТАЖ
А ще мені пощастило знати справжню назву книжки, а не ту, що її запропонував український видавець. Бо в українському перекладі з оригінальної назви зникло одне слово, яке, втім, визначає зміст усієї книжки. А без нього видання постає перед читачем як один із десятків посібників із сортування домашнього непотребу. Що ж це за слово, яке український видавець поквапився прибрати з назви й обкладинки?
Це слово – смерть. Бо пані Маґнуссон насправді написала книжку про Döstädning: "смертельне прибирання", або ж "прибирання перед смертю". Її книжка – не посібник із перекладання речей із кутка в куток, як можна подумати із "цензурованої" української версії назви, а практичний довідник, як востаннє навести лад у паперах, речах і стосунках, перш ніж покинути цей світ. Корисна й раціональна книжка, яка дає змогу полегшити емоційний і фізичний тягар людей, на плечі яких разом зі смертю близької людини лягає ще й тягар їхніх речей: від квартир і земельних ділянок до меблів, домашніх тварин, колекцій картин, кактусів і книжок.
Але куди зникло слово "смертельне" або хоча б "передсмертне" з української обкладинки? А головне – чому воно мало кудись подітися, загубитися, зникнути і спотворити назву книжки та її суть? Невже слово "смерть" насправді таке страшне, що, на думку видавців, здатне налякати наполоханого українського читача й відвадити від покупки? Надто у країні, де сьомий рік триває війна та де й так сумна статистика майже щодня примножується бойовими втратами?
Ми вголос і публічно говоримо про ґеїв, віросповідання чи його відсутність, про аборти й фемінізм, про корупцію та проституцію, про менструації, вегетаріанство й життя у стилі свідомої бездітності. Про щось – гучніше, про щось – тихіше, але суспільне проговорювання є. Натомість тема смерті – не філософського чи літературного штибу, а як буденний виклик життя – досі табуйована, оповита мовчанкою, страхами й забобонами. Вочевидь, вона так жахає, що навіть згадку про неї воліють прибрати з обкладинки.
Читайте також: Останні слова перед смертю – про що вони говорять?
Дитину, яка з наївною зацікавленістю привселюдно розпитує дорослих про смерть чи ритуал поховання або цікавиться, у які такі "далекі засвіти" помандрував дідусь, одразу ж осмикують: "не тут", "не зараз", "поговоримо вдома". Ну, добре, якщо хоч удома. Нерідко навіть люди, які зібралися над смертним ложем родича, примудряються заперечувати смерть та її невідворотність, немов надривне "ні, ти ніколи не помреш!" здатне все відвернути й зупинити ентропію Всесвіту.
Пригадую, як одна з моїх бабусь марно намагалася догукатись до рідних, заводячи розмови про власну смерть. Вона хотіла докладно розповісти, у яку шухляду поклала гроші на похорон, куди склала одяг, який обрала собі в домовину, і де заховала документи на квартиру. Натомість рідні старанно уникали цих розмов, миттю уривали її та робили це, як їм здавалося, із найкращих міркувань: "Ну, що ви таке кажете, який іще похорон, вам жити й жити!", "Ой, мамо, не починайте, дай вам боже здоров’я!", "Живіть собі й радійте, там розберемося!". Зрештою, коли настав час розбиратися, то ніхто з домашніх і гадки не мав, де ті гроші на похорон, а де папери на дім. За кілька місяців знайшли й те, й інше, але ж скільки було змарновано часу, грошей і нервів.
Говорити вголос про смерть незручно, ніяково та страшно, немов згадка про термін придатності життя здатна пришвидшити кінець, а обговорення наперед таких практичних речей як заповіт, спадок, похорон, прилаштування родинних реліквій, пін-коди від карток, сейфів і запасні ключі – і поготів. Із такого погляду, ясна річ, "смертельне прибирання" в назві на обкладинці прирече книжку на довічне припадання пилюкою на вітрині крамниці!
Та водночас не варто вважати, що страх перед смертю – лише український діагноз, як, схоже, видалося видавцеві. Навіть у просунутій Швеції, де ідея Döstädning уже набула популярності й формату мало не мистецького руху (поцікавтеся записами під цим гештеґом в інстаґрамі, наприклад), не всі вільно собі балакають про смерть (свою або чиюсь) за чашкою ранкової кави з кардамоновим пундиком, заспокоює пані Маґнуссон. І радить: не закидайте непідготовленій людині питань на зразок "Що робити із твоїми речами, коли ти помреш?". Краще мимохіть підсуньте їй книжку про прибирання перед смертю, але не забудьте попередньо прочитати її самі.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
