Цього тижня Україна стала ближчою до своєї мети європейської інтеграції, не доклавши до цього ані крихти власних зусиль. Бо це сталося завдяки подіям, що відбулися… у сусідній з нами Молдові, президентка якої Мая Санду розігнала парламент та оголосила дострокові вибори.
Так, це не помилка – події у Молдові впливають на майбутнє нашої держави.
Це пояснюється дуже просто. Суто географічно. Погляньте на карту Східної Європи і зрозумієте: Молдова, що простягнулася вздовж південно-західного кордону України, якщо лишатиметься проросійською, то сам цей факт підважуватиме європейське майбутнє нашої держави в очах виборців та політиків із низки держав ЄС.
Нині парламентську більшість та значну частину уряду Молдови контролює проросійський Ігор Додон, в той час як прозахідна президентка Мая Санду має ду-у-у-уже обмежені повноваження. Та вже влітку це може і має змінитися.
Втім, чи не зарано ми святкуємо перемогу? Адже вибори ще не відбулися, Москва ще не програла.
Про це для ЄвроПравди пише Сергій Сидоренко, інформує UAINFO.org.
Провалений переворот
Тиждень тому в Молдові розпочався конституцій переворот. І це – не перебільшення, саме так його називали і експерти, і західні партнери.
У той час як експрезидент, лідер соціалістів Молдови Ігор Додон перебував у Москві (вже з другим за місяць візитом), його однопартійці у парламенті змінили склад Конституційного суду – органу, який за законодавством Молдови має ключову роль у оголошенні дострокових виборів.
Перед тим парламент оголосив старий склад КС "захопленим", тобто дав собі право не вважати його рішення вартими поваги.
"Європейська правда" детально розповіла про це рішення і про майже одностайну міжнародну реакцію на нього – лише Росія не засудила парламент, усі інші заявили, що дії команди Додона були "захопленням влади", "порушенням Конституції" тощо.
Втім, заяви партнерів про підтримку Санду було явно недостатньо для подолання заколоту.
Натомість у Додона було чимало козирів. У попередні роки його партія розставила своїх людей на чолі силових відомств; він має слухняну парламентську більшість; контролює значну частину медіапростору Молдови.
Втім, у підсумку він все одно програв. А Мая Санду, на недосвідченості якої проросійський експрезидент постійно наголошує, виявилася значно кращим за нього політичним гравцем. Санду довела до завершення юридичну комбінацію, вдало використавши слабкі місця у позиції Додона – не дозволила Конституційному суду розпочати роботу у зміненому складі, домоглася скасування у суді усіх рішень соціалістів, а щойно отримала підстави розпустити парламент – зробила це.
Що ж змінило розклад сил? Тут – величезна несподіванка.
Лояльний до Додона "новий суддя КС", призначений під час спроби конституційного перевороту, несподівано для свого "шефа"… відмовився від цієї посади!
До кінця не зрозуміло, як це сталося.
Можна припустити, що свою роль зіграли і тиск Заходу, і переважна підтримка Санду з боку мешканців столиці, серед яких авторитет Додона останнім часом падає, а спроба перевороту взагалі була непопулярним кроком. А цьому "псевдосудді" у цій країні ще жити – і у Молдові це, схоже, має значення. І таке, до слова, відбувається вже вдруге – на початку весни за точно таких незрозумілих обставин Додона "кинула" кандидатка на посаду прем’єра від його партії, яка несподівано для нього написала заяву про відмову від балотування і тим самим виконала одну з юридичних умов для розпуску парламенту.
Потім Додон програв ще раз, бо не зміг заблокувати фінансування дострокових виборів – хоча публічно пообіцяв це зробити. В.о. прем’єра, яким є очільник МЗС, став на бік Санду.
Словом, тепер вибори у Молдові неуникні, вони пройдуть 11 липня. І вони точно призведуть до зміни влади. Пояснимо, чому.
Повний Додон
Навряд чи збігом є те, що Ігоря Додона – лідера соцпартії та президента Молдови у 2016-2020 роках – один за одним "кидають" його соратники. Він втрачає рейтинг та близький до того, щоби втратити важелі влади.
І для України це – добра новина
У Києві цей політик має неофіційний статус нерукоподаваної персони. Причина проста: ще у 2016 році він кілька разів назвав Крим "фактично російським". За цим лінком можете послухати, як це звучало. Надалі, після обрання на посаду президента, він утримувався від подібних публічних заяв, але жодного разу не спростував свої слова.
Фактичний статус "політика нон грата" він мав не тільки у Києві. Зустрічей із ним показово уникали представники сусідньої Румунії, його не запрошували до інших держав. А от до Москви Додон їздив більш ніж регулярно, цементуючи свій імідж проросійського політика (хоча він сам та його однопартійці це заперечують і називають його "промолдавським").
Читайте також: Скандал в Молдове велик. Поэтому найдут Чауса случайно, в Украине. Предполагается, что беглец должен признаться, будто сбежал сам – Бутусов
Та досить про серйозне. Є речі, важливі для розуміння політики Молдови, які здатні викликати посмішку.
Ви не зрозумієте діалоги молдован про свою політику, якщо не знаєте, як Ігоря Додона називають у Молдові.
Так склалося, що цей політик має кілька прізвиськ. І якщо десь у ЗМІ, або на фото саморобних плакатів під час демонстрацій, або навіть у цитатах експертів чи інших політиків ви почуєте слово "Кульок" або напис латинкою Kuliok чи Culiok – то знайте, йдеться про Додона. Річ у тім, що свого часу, ще в 2019 році, у мережу злили відео, де одіозний молдовський олігарх та політик Влад Плахотнюк передає Додону поліетиленовий пакет, як вважають, із грошима. Назвисько, придумане за цим відео, сподобалося народу.
Ще одне вживане у Молдові прізвисько експрезидента – "Водолєй". Тут для пояснення пропонуємо просто проглянути відео 😉
Як би ми не ставилися до Додона, він очолює одну з кількох найпотужніших політичних сил – Партію соціалістів Республіки Молдова, яка зараз має найбільший вплив у Молдові. Однак усі опитування від авторитетних соціологічних компаній не лишають йому шансу виграти ці вибори.
Звісно ж, соціологи можуть помилятися, але ще більш промовистою є поведінка самого Додона. Він нині публічно визнає брак шансів на перемогу, якщо лише "всі ліві не об’єднаються" для цих виборів. А його заяви більше схожі на істерику. Послухайте:
Крадії сторіччя
Та досить про Додона, тим більше, що він вже цього року, швидше за все, піде в опозицію.
Є ще два топ-політики (і дві пов’язані з ними партії) з одіозною репутацією, про які треба знати, щоби розуміти Молдову.
Ми вже згадали про Влада Плахотнюка, який на відео з "кульком" нібито передавав гроші Додону. До 2019 року він був єдиним і незаперечним керівником Молдови, із важелями впливу та контролю над усіма гілками влади у країні, включаючи суди та місцеве самоврядування.
Але іронія долі в тому, що у період, коли вплив Плахотнюка – або "Плахи", як його називають у Молдові, – був найбільшим, він не обіймав жодної посади в органах влади! Він був лише керівником Демократичної партії Молдови. Причому ця партія ніколи не була найпопулярнішою. Наприклад, на виборах 2015 року вона фінішувала на четвертому місці, отримавши 15,8% голосів, але саме вона сформувала більшість та уряд.
У Молдові вважають, що у Плахотнюка просто перекуповували депутатів після обрання або знаходили важелі, що змушували депутатів до співпраці. Джерелом коштів, як вважають, була ймовірна причетність Плахотнюка до так званої "крадіжки сторіччя" – виведення мільярда доларів з банківської системи Молдови у 2014 році. Цілком логічно, що за часів правління Плахотнюка з цих грошей не повернули ані цента, а розслідування цього злочину не велося.
Плахотнюк називав себе проєвропейським і справді зробив чимало для опору російському впливу в Молдові; його відносини з Росією були геть поганими. Втім, фактом є також те, що його діяльність під гаслами про "рух до ЄС" дуже нашкодила іміджу євроінтеграції в Молдові
Зрештою Плахотнюк об’єднав проти себе усіх світових гравців – США, ЄС, Росію. У 2019 році його змусили втекти з країни – але його вплив зберігається і досі.
Читайте також: Неслучайный свидетель. Кому нужен похищенный в Молдове судья Чаус?
"Плаха" є шалено непопулярним серед молдован, його імідж є демонізованим та навіть гіршим за його дії. Про позитивні речі та про стримування Росії за його правління у Молдові воліють не згадувати; головна асоціація з ним – це корупція. Тому шанси на те, що його партія знову пройде у парламент, є невисокими.
Але не думайте, що причетність до "крадіжки сторіччя" сама собою вбиває популярність.
Приклад, що доводить протилежне, має ім’я Ілан Шор.
Цей політик є одним із загальновизнаних організаторів цього злочину. Шор нині у міжнародному розшуку, але має ізраїльський паспорт і спокійно живе в Ізраїлі, бо той не видає своїх громадян. Але у Молдові лишається діяти однойменна партія "Шор", яка досі популярна і може знову пройти у парламент!
Рецепт простий: щоби виборці пробачили тобі причетність до крадіжки, достатньо ділитися з ними вкраденим!
Ілан Шор організував мережу соціальних магазинів, де продавав своїм виборцям продукти за зниженими цінами. А ще – перетворив свою батьківщину, містечко Орхей, у "потьомкинське поселення" – відремонтував ліхтарі, тротуари тощо. Цього виявилося достатньо, щоби мати невеликий, але стійкий електорат.
Для України ця партія є "поганими хлопцями". Вони точно не є прибічниками європейської Молдови. Крім того, після повалення Плахотнюка депутати Шора співпрацюють з Додоном і будуть працювати з будь-ким, хто пообіцяє їм розслідувати "крадіжку сторіччя" не надто швидко.
Хто підтримає Санду?
Зайве приховувати, що з усіх топ-політиків сучасної Молдови президентка Мая Санду має найвищий рівень підтримки в українських експертних колах, і для цього є вдосталь підстав.
"Європейська правда" чимало писала про те, як ця політикиня змогла вирвати у Додона перемогу на минулорічних виборах.
Втім, не варто також мати ілюзії щодо її правління.
Вона – не "проукраїнський" політик у тому сенсі, в якому це хотів би бачити Київ. А відносини України та Молдови є досить складними, з багатьма застарілими проблемами та взаємними претензіями – щодо Дністра, щодо траси Одеса – Рені (яка проходить територією Молдови) тощо. І наразі немає певності, що ці проблеми вдасться швидко зняти.
Та й ганебна українська спецоперація з викрадення екссудді Чауса, що відбулася нещодавно, не додала довіри у відносини Києва та Кишинева.
Та є те, про що можна говорити з певністю, якщо партія Санду переможе на виборах: у цьому разі Молдова буде проводити реформи та рухатися до ЄС. А це – саме по собі є важливим для України.
Втім, лишається питання. Хоч партія Санду і лідирує у парламентських опитуваннях, жоден із рейтингів наразі не дає їй 50% голосів. А отже, є високий шанс, що її соратникам доведеться створювати коаліцію. Але з ким?
Найреальнішим вважають союз із політиком на ім’я Ренато Усатий.
Це, до слова, доволі поширене прізвище на півночі Молдови, де і розташована головна електоральна база Усатого.
Зараз цей політик є одним із головних публічних ворогів Ігоря Додона, але так було не завжди. У 2016 році, наприклад, Усатий відкрито підтримував Додона і разом із ним боровся проти Санду. Ба більше, тоді він був відкрито проросійським. Усатий має громадянство РФ, а свій фінансовий капітал сколотив на тендерах російської залізниці.
Втім, жодної геополітичної ідеології – ані проросійської, ані проєвропейської – його партія не має. Він радше – типовий популіст. Це створює додаткові загрози такої коаліції.
Але політика – це штука, де іноді треба створювати неприємні союзи та йти на кроки, яких вимагає електорат. Особливо перед виборами (до слова, через це ми би не радили робити трагедію, наприклад, з того, що Санду зараз публічно підтримує постачання в Молдову вакцини "Спутник": краще зробити це, аніж втратити російськомовний електорат, віддавши його Додонові).
Втім, є і добра новина. Наразі є високий шанс на те, що партія Санду здобуде одноосібну більшість на майбутніх виборах. Як і на виборах президента, вирішальними можуть стати голоси діаспори, яка на виборах у Молдові голосує зовсім не так, як українська.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
