Світова дипломатія може знову повернутися до типової політики Холодної війни, коли два ворожі табори змушені вести боротьбу в країнах третього світу
Наприкінці липня керівник російського міністерства закордонних справ лавров відправився з офіційним візитом до чотирьох африканських країн — Єгипту, Ефіопії, Уганди та Конго. Кремлівські пропагандисти одразу заявили, що ніякого ізоляціонізму росії Заходу не вдалося добитися, адже лавров перебуває з постійними візитами, що свідчить про зворотну ситуацію — росія активна на дипломатичному рівні,
Про це у своєму блозі на НВ пише історик, викладач, дослідник новітньої історії України та Холодної війни, доктор філософії, автор книги про історію Антибільшовицького блоку народів Григорій рій, інформує UAINFO.org.
Паралельно до візиту росіян свою подорож розпочав президент Франції Еммануель Макрон, який протягом 25−28 липня відвідав Камерун, Бенін та Гвінею-Бісау з метою налагодження постколоніальних відносин та відновлення взаємодовіри між Парижем та африканським континентом.
Приблизно у цей же час зі своїм візитом на сході Африки перебувала й адміністраторка Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Саманта Павер. Її візит стосувався боротьби з продуктовою кризою на континенті.
На початку серпня відправився у турне країнами Африки і держсекретар Ентоні Блінкен. Він відвідав Південноафриканську республіку, Руанду та Конго. Окрім цього, перед візитом його відомство презентувало нову стратегію США щодо країн Субсахарського регіону. Хоча для США, наразі, найбільшим викликом в Африці є аж ніяк не росія, а Китай, економічна та фінансова дипломатія якого останні 20 років здобула чималу прихильність серед країн регіону.
Таке пожвавлення світової дипломатії навколо країн Африки має принаймні дві причини. Перш за все, це гостра нестача зерна через блокування українських чорноморських портів, а 12% імпорту країнами континенту припадає саме на Україну. Російсько-українська війна ще більше поглибила і до того болюче питання продовольчої кризи в Африці. Тому лавров одразу ж ступивши на єгипетську землю звинуватив у продовольчій кризі західні країни та санкції, які накладені на росію.
По-друге, африканські країни у переважній більшості зайняли нейтральну позицію щодо засудження російської неспровокованої збройної агресії щодо України. Під час голосування на Генеральній асамблеї ООН у березні 2022 року 48% африканських держав-членів утрималися. Жодна з країн континенту не приєдналися до введення санкції проти росії.
Таким чином світова дипломатія може знову повернутися до типової політики Холодної війни, коли два ворожі табори змушені вести боротьбу в країнах третього світу.
Привид колоніалізму
Африка тривалий час була об'єктом світової геополітики. Народи та ресурси континенту контролювали іноземці, починаючи із часів Середньовіччя, коли сюди вторглися араби та аж до ХІХ століття, коли континент поділили європейці. У середині ХХ століття колоніальні імперії віджили своє, що стало початком отримання незалежності африканськими країнами. Процес дуже часто затягувався та ставав проблематичним через болючий розрив між метрополією та периферією, що супроводжувалися збройними конфліктами. Колишні імперські сили, як-от Велика Британія, Португалія, Франція, за підтримки США, намагалися здобути якомога більше впливу серед новоутворених африканських держав, щоб давні економічні зв’язки продовжували функціонувати.
Однак наприкінці 1950-х років з’явилася і наростила м’язи інша глобальна суперпотуга — Совєцький Союз. Африка стала полем біполярного протистояння часів Холодної війни у той момент, коли країни соціалістичного табору почали підтримувати місцеві антиімперіалістичні рухи. Часто радянська модель планової централізованої економіки, перерозподілу приватної власності, з фокусом на колективізації сільського господарства та розвитку важкої промисловості для постколоніальних африканських країн видавалася привабливішою за капіталістичну західну модель. Тим більше, що у науково-технічному плані СССР наприкінці 50-х випереджав західні країни, особливо у розвитку космічної галузі.
Вагомим також видавався той факт, що Совєцький Союз, як і пізніше росія, ніяк не асоціювався серед політичних рухів Африки з імперіями чи колоніальними володіннями. На відміну від США, де ще в середині ХІХ століття процвітала работоргівля з африканських територій, а в середині ХХ століття діяли обмеження для темношкірого населення.
Тим більше керівництво СРСР ще з часів Комуністичного інтернаціоналу навчилося вдало презентувати комунізм перед міжнародною спільнотою, а також допомагати місцевим комуністичним партіям. Ця практика продовжилася в часи Холодної війни. З просуванням своїх інтересів серед антиколоніальних рухів Африки СССР збільшував свою підтримку не лише фінансово, але й військово. Нікіта Хрущов, який очолив Совєцький Союз після Сталіна, проголосив, що саме антиколоніальні рухи заслуговують на совєцьку допомогу. У середині 1950-х економічну та військову допомогу від СРСР отримав єгипетський уряд Насера, хоча офіційно єгиптяни оголосили про свій нейтралітет, започаткувавши таким чином рух за неприєднання.
Пізніше африканськими полями битв Холодної війни стали Конго, Ангола, Зімбабве, Намібія, Ефіопія, Сомалі та інші країни. Багато з цих конфліктів не завершилися, ані після об'єднання Німеччини та демократизації країн Центрально-Східної Європи, ані після розпаду СРСР на незалежні держави, а продовжили існувати у замороженій фазі, що інколи переростала в гарячу.
Читайте також: Нового світового порядку "по Путіну" не буде – експерт
Таким чином на ставлення сучасних урядів африканських держав сильно впливає їхній досвід часів Холодної війни та сприйняття Європи та США як імперських сил. Пропаганда СРСР вдало підігрувала цим почуттям, зображаючи США та союзників, як експлуататорів, капіталістів, работоргівців, чиї дії направлені на використання природних та людських ресурсів континенту. Важливо, що і сьогодні такі думки щодо західних країн зберігаються. Під час гарячої фази війни у Європі про Африку знову згадали в контексті саме продовольчої кризи та європейської стратегії щодо енергонезалежності. Експерти зауважують, що Європа та США згадують про Африку лише тоді, коли їм щось потрібно, замість того, щоб будувати послідовну стратегію взаємозв'язків.
Російські впливи
Після розпаду СРСР рф не змогла інституційно та фінансово підтримувати існуючі на той час зв’язки з африканськими країнами. У жовтні 2019 року справжнім вододілом став російсько-африканський саміт в Сочі, у якому взяли участь 43 глави держави. Тоді путін запропонував лідерам країн континенту збільшити торговий оборот, відкрити доступ до російської фінансової допомоги, яка на відміну від західної не потребувала від урядів реформ чи зобов’язань щодо дотримання прав людини, та пожвавити військове співробітництво.
З останнім пунктом усе склалося непогано. Росія є головним постачальником зброї в Африці і, згідно з даними аналітичного центру SIPRI, 18% російської зброї продається в африканські країни. Російські військові фахівці часто допомагають африканським диктаторам, або ж організовують державні перевороти. Учасники багатьох військових переворотів в африканських країнах проходили військову підготовку за підтримки росії, зокрема такі дані є щодо подій у Судані, Чаді, Гвінеї-Бісау. Наприклад, відомо, що на початку січня цього року російська військова група найманців «Вагнера» тренувала спеціальні війська Малі. Схожа ситуація і в сусідній Буркіна-Фасо, Центральноафриканській республіці.
Читайте також: Нігерійська трагедія. Чому у Центральній Африці розгортається "водний джигад"
З початком повномасштабного вторгнення в Україну росія збільшила обсяги власної пропаганди. Населення африканських країн не стало виключенням. Основний меседж, який росія продовжує відстоювати — це створити позитивний для себе образ «захисника Африки» від західних капіталістів, що підтримують так званий «киевский режим». Російська дезінформація найбільше експлуатувала питання расизму, особливо на початку війни, коли велика кількість іноземних студентів вихідців з Африки намагалися покинути територію України. Пропагандистські сервіси рф «спутник» та «RT» через своє позиціонування, як альтернативні джерела інформації із антизахідною риторикою, зуміли здобути певний вплив серед африканської аудиторії.
Поява української стратегії
Україна, як країна в умовах війни, не зможе позмагатися за суспільні настрої населення країн Африки. На разі у нас немає таких фінансових можливостей, як і окремого телевізійного чи інтернет-ресурсу, який би користувався популярністю в Африці. Натомість Україна інтенсифікувала міждержавні взаємини. Зокрема, Володимир Зеленський уже встиг поспілкуватися з керівниками африканських держав та журналістами. Задля поглиблення зв’язків президент також призначив колишнього посла в Алжирі Максима Субха спеціальним представником України з питань Близького Сходу та Африки. Також уже анонсовано перше турне міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби до країн Субсахарської Африки.
Таким чином Африка, яка перебуває на периферії відносно російсько-української війни, знову втягнута у світове геополітичне протистояння. Росія ще перед вторгненням активізувала свої контакти з африканськими країнами в торгівлі та військовому співробітництві, а її дезінформаційні кампанії направлені на використання антиколоніальної риторики задля здобуття якомога більшої підтримки серед держав континенту, яку російська дипломатія сподівається використати у міжнародних організаціях, таких як ООН, де будь-який нейтралітет стосовно визнання росії агресором чи засудження дії її військових, є по суті дипломатичною перемогою.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
