Двісті та триста років тому селяни по всій Європі виступали проти урядового тиску. Ні, не проти знущань феодалів, не проти військового призову, що міг тривати десятиріччя, не проти власного безправ'я. Вони об'єднувалися задля захисту від страшного нововведення: картоплі.
Це зараз картопля — одна з основ світового харчування. А тоді невідома рослина, завезена з-за моря, вважалася чимось дивним, а отже — ненатуральним, а отже — небезпечним. Тим часом уряди країн так чи інакше спонукали, а то і змушували селян її саджати — бо швидко розібралися в її поживних властивостях, і прийшли до висновку, що вона є надійним видом провіанту. Звісно, селяни вважали, що просто так уряд нічого не робить, а хоче просту людину цим заморським овочем потруїти. Масла у вогонь підлили слухи про те, що от-но сусідська донька поїла та померла. В окремих випадках це було навіть правдою — коли з незнання, що з тією штукою робити, їли недозрілі плоди. Селянські протести подекуди переходили і в бунти. Будуть нам ці можновладці вказувати, що їсти, труїти нас цією новомодною отрутою! Предки сторіччями ріпу їли — та нічого, пише у своєму блозі Віктор Трегубов, інформує
Щоб подолати ці стереотипи, знадобилися два сторіччя. Саме за цей час пересвідчилися, що картопля — це ок, а окремі народи вже й забули, як жили без неї. Зараз, наприклад, жартують про білорусів із їх любов'ю до цього клубня, забуваючи, що він у нашого північного сусіда з'явився історично недавно. За злою іронією долі, були й народи, яким ця любов вилізла боком. Так, ірландці, переконавшись у безпечності картоплі, повністю перевели селянство на її вирощування — і мали великий голод у середині XIX сторіччя, коли посіви накрила епідемія фітофтори, а іншої їжі для підстраховки не знайшлося.
Якщо вам здається, що ми зараз знов переживаємо часи войовничого невігластва та мракобісся, то вам не здається. Дякувати за це ми маємо Інтернету, що об'єднав суспільство, і дозволив людям об'єднуватися довкола самих дивних переконань. Людина — істота соціальна, і для того, щоб сповідувати якусь ідею, їй потрібна компанія. Якщо ти єдиний пласкоземельник у своєму селі, ти мовчиш, щоб не тримали за блазня. Якщо ж Інтернет подарував тобі спільноту, яка тебе підтримує та розділяє твої думки — ти виходиш та починаєш проповідувати.
Так, я хочу поговорити про нову картоплю: про антивакцинаторство.
І це не буде суперечка про медицину — всі списи вже поламано, всі вже зайняли позиції. Тут я залишатимусь на стороні науки — і з научної ж точки зору спробую пояснити, як так сталося, що стільки людей вигадують сотні причин, щоб не тільки не вакцинуватися самим, а й відмовити від того інших.Бо ця істерія — дуже яскравий приклад того, на чому я трішки розуміюся. А саме — когнитивних викривлень. Себто, забобонів, ірраціональностей — психічних механізмів, які змушують людину робити дурні та небезпечні речі (або навпаки, не робити необхідні), хоча й виникли свого часу для того, щоб рятувати наших пращурів від небезпек.
Секрет успіху антивакцинаторства як шкідливої ідеології — в тому, що вони спирається відразу на низку викрівлень, і одне підтримує інше.
Читайте також: Фурса: Прийшов час змушувати вакцинуватися, чи не так?
Перше, рушійне викрівлення називається «перевага нульового ризику».
Що це таке? Припустимо, близька вам людина захворіла на хворобу, що має вірогідність летального результату у 10%. Від неї є експериментальні, але є ризик — сім зі ста тисяч людей, що їх приймали, мали значні ускладнення, двоє померли.
Таким чином, летальність хвороби — 10%, летальність ліків — 0,002%. Здається, вибір очевидний: брати ліки. Але тут виникає відразу дві проблеми. По-перше, людське сприйняття не дуже коректно оцінює ризики як такі. Саме існування ризику підштовхує людей із певним типом психіки раз за разом прокручувати можливі наслідки в голові. Аж допоки уявна вірогідність негативного не наблизиться, як у тому анекдоті про зустріч з динозавром, до 50% — або зустріну, або ні.
По-друге, грає роль додаткове когнитивне викрівлення — «перевага бездіяльності». Людині властиво більше картати себе за дію, ніж за бездіяльність. У випадку смерті людини від хвороби, це сприйматиметься долею. А у випадку смерті від таблетки — власною провиною. Себто, у 10% випадків людина помирає наче й сама, а от у 0,002% — ти її вбив. Тому з одної сторони протиставляється ризик вбити людину (і вірогідність такого сценарію уява розкручує до дуже великої), а з іншого — щось, що наче і не твоя вина. Хто знає, що таке «проблема вагонетки», той розуміє, про який етичний конфлікт мова.
Саме тому дуже багато людей, проти всіх законів логіки, оберуть не втручатися.
На цьому часто базується ятрофобія – страх перед медичним втручанням. Її підтримує хемофобія. Цей термін першопочатково означав страх перед «хімією», усім синтетичним. Втім, подібні страхи розповсюджуються на будь-що незвичне, що може вжити людина — у нашому випадку, на вакцини як матеріали біологічного походження. Вірус, що потрапляє в наш організм повітряно-крапельним шляхом, сприймається як щось «натуральне» — тей самий вірус, ослаблений або вбитий у вакцині, що вводиться за допомогою шприця, і для введення якого слід прийняти власне, осознане рішення, вже сприймається як «ненатуральне», інвазивне втручання. Як ви вже здогадалися, одна з ключових психологічних перешкод тут — страх перед прийняттям власного рішення.
Добре. Але чому люди не просто відмовляються вакцінуватися, а й намагаються переконати в цьому інших?
Справа в тому, що здійснивши певний вибір — і вибір на користь бездіяльності не є виключенням — ми маємо потребу переконати себе, що вчинили правильно. Що ми не помилилися. Що ми не дурники. Психіка підказує вихід — переконати інших. Це когнитивне упередження має назву «підтримка здійсненного вибору». Тому людям мало не вакцинуватися — їм важливо довести іншим, що вони вчинили розумний вибір, а ті, що вакцинувалися — звісно, дурний.
Читайте також: Радуцький повідомив, що для нещеплених українців скоро введуть обмеження
А коли справа доходить до аргументації цього — включається увесь можливий спектр когнитивних викрівлень. Особливо так звана упередженість підтвердження та близькі до неї. Це коли людина інтерпретує будь-які результати досліджень і взагалі будь-який досвід як такі, що підтверджують її тезу. «От, з мільйона людей семеро захворіло». «От, у моєї знайомої після щеплення боліла голова». «Ой, не доведена безпечність» (безпечність чогось майже неможливо довести напевно просто тому, що наука не має вичерпної межі вивчення об'єкту — навіть всі властивості води ще не вивчено). Коротше, вакцини піддаються такому ситу вимог до реальної та потенційної безпечності, яке не пройшли б і помідори — якби помідори були чимось новим або були оголошені ліками.
До речі, помідори також довгий час вважалися в Європі отруйними.
Що з цим робити?
Читайте також: AstraZeneca vs Pfizer: вчені перевірили зв'язок між COVID-вакцинами та тромбозом
Розуміти, як це працює. Розуміти, що люди, які намагаються довести вам шкоду вакцин, не є просто дурними чи просто неосвіченими (хоча це аж ніяк не виключено). Просто їхня психіка робить вибір заздалегідь, виходячи зі вже сформованих упереджень та викрівлень, а далі уся потуга їхнього інтелекту йде не на те, щоб скоригувати вибір під впливом нових даних — наприклад, ваших аргументів — а на те, щоб довести його правильність.
Такою є епоха, в яку ми живемо. Ми помилялися, коли думали, що необмежений доступ до інформації зробить людей раціональнішими — вийшло навпаки. Принаймні, на цьому історичному етапі. І от цю страшну заразу, заразу колективного, агресивного та масованого невіглацтва, нам слід просто пережити.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
