"Багато хочеш – мало отримаєш", "Не вмієш – не берись", "Будеш так поводитися, віддам у поліцію", "Сміх без причини…", – вислови, які більшість з нас пам’ятають з дитинства і приносять далі – вже своїм дітям. Психологи стверджують, ці та деякі інші звичні нам вислови є шкідливими й подеколи руйнівними, адже програмують дитину на невдачу, позбавляють упевненості, викривлюють подальше сприйняття світу й людей, вішають ярлики, яким непросто протидіяти в майбутньому.
І хоча кожний досвід виховання індивідуальний, фахівці наголошують: дітям потрібно дозволяти проявляти емоції, зокрема й негативні. А ще – шкідливо порівнювати своїх дітей з іншими, навіть задля мотивації. Деякі популярні вислови, зокрема й пов’язані з війною, можуть знецінювати дитячі страхи та переживання, а таким чином і відчуття власної важливості.
Як не нашкодити становленню дитини як особистості та яких фраз краще уникати й чому, пояснює психологиня фонду "Голоси дітей" Олена Іванова, пише ТСН, інформує UAINFO.org.
Заборона емоцій: "Не плач!"
Дорослі часто не витримують дитячих емоцій, істерик, сліз та криків. Нам важко впоратися з власними емоціями, які виникають через дитячий неслух. Тож здається простішим заборонити дитині виражати емоції замість того, щоб допомогти їй опанувати свій стан та обговорити його причину. Наприклад, заборону на емоції через порівняння транслює фраза: "Ось Сашко спокійно йде до садочка, а ти вередуєш".
Часто до заборони емоцій ще може додаватися залякування, наприклад: "Не кричи, бо сусіди викличуть поліцію", або "Не роби цього, бо я зателефоную до поліції", "Будеш погано поводитись – віддам до дитбудинку". Тоді в дитини руйнується відчуття безпеки її світу.
До того ж дитина має розуміти, що завданням усіх соціальних структур, зокрема поліції, є захист. Коли нею лякають – розуміння цієї функції руйнується. Тоді дитині здається неможливою опція звернутися за допомогою бо, нібито, всі дорослі небезпечні. І тоді, коли дитина могла би за потреби попросити допомоги, вона цього не зробить, бо боятиметься.
Окремим пунктом я б виділила заборону сліз – "Не плач!", "Скільки можна плакати?!", яка часто поєднується з гендерним стереотипом "Не плач, ти ж хлопчик!". Це досі існує. Такі фрази свідчать, що дорослі й самі собі не дозволяють давати волю емоціям – "Я не дозволяю собі плакати". Треба розуміти, що сльози – це захисний механізм, що допомагає прожити й відпустити біль, і в жодному разі не можна забороняти плакати ні дітям, ні собі. Інакше цей біль, якщо ми його не випускаємо, починає руйнувати зсередини, не лише психіку, а й тіло. Тож краще випустити важкі емоції природним способом.
Їжа: "З’їси все – тоді мультики", "Не куплю шоколад, ти не заслужив/-ла"
Поширеним у нашій країні є так зване “харчове насилля”. Насамперед це є наслідком історичних подій, через які пройшла наша нація – голодоморів. З покоління в покоління передаються правила, що їжу не можна викидати, а доїсти треба усе, що лежить у тарілці.
Коли йдеться про дітей, це шкідливо насамперед тому, що таким чином у них не формуються власні смаки і розуміння відчуття ситості. Дитині кажуть: "Ні, ти маєш доїсти до кінця", "Спочатку з’їси все – тоді дозволю дивитися мультики". Як наслідок – дитина не відчуває потреб свого тіла. З роками такі люди набирають вагу та страждають від розладів харчової поведінки.
Сюди ж бажання бабусь нагодувати онуків, які їм завжди здаються якимись недогодованими, недолюбленими: "Їжте-їжте, бо такі худенькі, такі слабенькі". Через деякий час дитина може справді почати почуватися слабенькою. Але надлишок їжі не зробить дитину сильнішою та здоровішою. Якщо додати до цього популярний вислів "Не чіпай, то може бути брудне" – дитина поступово втрачає дослідницький інтерес до світу, в неї виникає багато страхів. Більш корисний спосіб попіклуватися про дитину – не загодовувати її, а привчити до загартовування, здорового способу життя та спорту.
Ще один поганий спосіб виховати здорові стосунки з їжею – використовувати солодке для покарання або заохочення: "Не куплю тобі шоколадку, ти не заслужив/-ла". У дитини формується розуміння, що вона постійно мусить доводити, що чогось заслуговує, навіть любові батьків. Тоді виростає людина, яка постійно незадоволена собою, із завищеними планками, яка хоче бути недосяжно ідеальною. Попри все, потрібно прищепити дитині розуміння, що її люблять безумовно, просто за те, що вона є.
Шкідливі фрази щодо навчання: "От ледащо!"
Багато некорисних фраз пов'язано з навчанням. На фоні дискусій навколо навчання та успішності часто виникають протистояння батьків і дітей.
Дитина відстоює якісь свої погляди, батьки – свої: "Знову двійка? Ну ти й ледащо!". Тоді дитина замість того, щоб вчитися, розбиратися в незрозумілій темі, опускає руки: "Я ледачий/-а, що з мене взяти? Не буду й старатися". Начебто мотив у дорослих хороший, але подібні вислови можуть навпаки відбити бажання вчитися, дати зворотний ефект. Адже в очах дитини це своєрідний "дозвіл" не вчитися.
Іноді бажана мотивація переходить у зневагу – "Не купимо тобі новий портфель, бо ти погано вчишся". І тоді, окрім відчуття незадоволення собою, у дитини може додатися ще й булінг у школі. Це подвійний тиск, ще більше випробування, яке може призвести до того, що або дитина взагалі нічого не буде робити, або почуватиметься зневаженою.
Про смаки та особисті кордони дитини
Багато популярних висловів батьків транслюють неповагу до смаків дитини, одягу, який вона обирає, її друзів, інтересів. Надалі це спотворює її сприйняття себе: "Не дружи з ним, він поганий", "Це некрасива кофтинка, та краща".
Спонукати дитину ділитися іграшками на дитячому майданчику з іншими дітьми – теж не варто. Особисті речі дитини – це про її кордони, її власність, тому не треба казати "Дай цьому хлопчику чи цій дівчинці погратися твоєю іграшкою. не будь жадібним". Можна запропонувати поділитися або помінятися, але в жодному разі не наполягати.
Іноді шкідливі фрази дорослі кажуть до дитини через бажання не образити інших дорослих: "Бабуся так старалася, в’язала тобі светрик, а ти не носиш. Невдячний/-а!". Але нитки можуть банально подразнювати шкіру і бути неприємними. Дитині може не подобатися колір, і вона має на це право. Набагато краще разом із дитиною заздалегідь проговорити, який светрик їй хочеться: щоб вона відчувала, що її думку поважають.
Або "Ми з батьком так старалися, аби приїхати в цю подорож, а ти на море ходити не хочеш" – а дитина чи підліток може переживати й комплексувати щодо вигляду в купальнику абощо. Завжди треба бути уважними і розуміти дитину та спокійно все обговорити й спробувати вирішити проблему. Нехтувати власними бажаннями та інтересами, щоб задовольнити почуття інших – нездорова навичка. Не привчайте до цього дитину.
Війна. Знецінення переживань дитини: "Чого там боятися?!"
Війна додала багато тривог і страхів. Іноді неспівпадіння емоцій може зумовити неправильну реакцію дорослих. Наприклад, вислови на кшталт "Чого лякаєшся? Це лише повітряна тривога".
Часто сигнали повітряної тривоги викликають у дорослих агресію, адже переривають заплановані справи, натомість деякі діти досі лякаються сирен. Потрібно перевести увагу дитини зі страху на фокус безпеки – "Сирена лунає для того, щоб ми могли попіклуватися про себе і дістатися безпечного місця, укриття". Дитина має право боятися, і не треба забороняти їй це відчувати та знецінювати її страхи.
Багато переживань дітей пов’язані з переїздами з дому, сумуванням за друзями, попереднім колом спілкування чи якимись рутинними справами. Дорослі на фоні стресів також можуть неправильно відреагувати, наприклад – "Скільки ти можеш говорити про своїх друзів?", "Скільки можна згадувати свій клас? У тебе вже інша школа". Або "Плачеш, бо сумуєш за домом? Я теж сумую, але я ж не плачу!". Тут про згадану вище заборону емоцій – як собі, так і дитині.
Ідеться і про реакцію на, здавалося б, несерйозні страхи: "Чого ти лякаєшся? Це лише павучок" або "Як можна цього взагалі боятися?!". А для дитини це звучить так, ніби її почуття неважливі, а відповідно – й вона сама неважлива. Краще детальніше розповісти, наприклад, чому та комаха не є небезпечною, що не несе якоїсь загрози. Дуже важливо, якщо дитина чогось лякається, проговорювати її почуття і сприйняття ситуації, запевнити в безумовному розумінні і підтримці та спробувати разом знайти вихід.
Спілкувалася Юлія Медюх-Войціховська
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
