Музей Івана Гончара – це легендарне та святе місце. Для наших батьків, поруч із хором "Гомін", самвидавом, Клубом творчої молоді – місце виховання національної свідомості та громадянської позиції. Для нас, юних пташат, у темних 1970-х – на початку 1980- х музей Івана Гончара був овіяний ореолом таємничості, української справжності та святості. Ми чули про це святе місце від батьків і хотіли потрапити до музею Івана Гончара, як до святого храму.
Я мав особливі привілеї. Мій покійний батько – Віктор Михайлович Компаніченко – дружив із Іваном Макаровичем, їздив із ним в експедиції, під його впливом почав збирати колекцію українських рушників і народного мистецтва. Мій тато відливав у металі твори скульптора Івана Гончара. А Іван Макарович фотографував мого тата в козацькому строї та намалював його в образі козака-запорожця з бандурою. Іван Макарович подарував моєму татові кілька своїх творів, як живопису, так і скульптури.
Тобто я бачив змалку ці твори й хотів познайомитися з їхнім легендарним творцем, оглянути ту знакову колекцію , зануритися в дух сакральної української старовини, надихнутися щирим духом українства. Як ми тішилися першій дозволеній виставці, що їх організував у часі горбачовської перебудови, здається, новостворений тоді Український фонд культури! Як ми тішилися, коли вперше потрапили в святая святих – у музей-садибу!
Читайте також: Ганьба: те, що сталося в музеї Гончара – це повна втрата людяності
Там я побачив і твори Амвросія Ждахи й Осипа Куриласа, зустрів там уперше старих київських колядників під орудою Олександра Фесуна, бандуриста з Чернечої гори Олексія Чуприну, що грав на народню мелодію "Ще не вмерла Україна", кубанський козацький хор… На стінах і під стінами – скульптури, рушники, старовинна кераміка, національний одяг тощо. Я тоді вже був членом Українського культурологічного клубу й Української Гельсінської спілки.
Яке було наше обурення, коли вандали вдерлися до дворища Івана Гончара та розбили скульптури, що були в садку. Ми збирали гроші та підписи для розбудови музею. Домовлялися, щоб Іван Макарович дозволив проводити нам катехитичні курси для людей, що воцерковлювалися у відроджувані українські церкви – УАПЦ й УГКЦ…
Після здобуття Української Незалежності і дотепер, до наших днів – музей Івана Гончара був і залишається одним із провідних центрів, де б'ється пульс українського життя. Сотні й сотні високохудожніх виставок, мистецьких проєктів, презентацій книг, творчих вечорів, дивовижних за наповненням народних календарних свят, вечорниць, просвітницьких заходів.
Читайте також: "До болю знайоме видовисько": що побачив у штурмі музею Гончара росіянин, який емігрував в Україну 2014-го
А ще новаторські за ідеями й підходами акції, видання, флешмоби! Це музей Гончара був одним зі співорганізаторів "Країни Мрій" та купи волонтерських проєктів для потоеб АТО й ООС. А ще це прихисток для багатьох і багатьох мистців, художників, музикантів, акторів, театрів, фольклористів, кобзарів тощо. Це в музеї Івана Гончара діяли й діють майстер-класи для дітей, школи танців і народних інструментів. Там знайшли прихисток хор "Гомін", Кобзарський цех, Печерська козацька сотня.
Музей Івана Гончара – це наш рідний дім!
26 травня в наш рідний дім удерлися.
Те, що відбулося – це ганебна ганьба "зе-влади"!
Влади, що для політичних цілей не гребує ніякими засобами!
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
