Село Нові Петрівці знаходиться у 15 кілометрах на північ від Києва — саме з цього напрямку окупанти щосили намагаються прорвати оборону столиці. Кілька днів тому Нові Петрівці обстріляли росіяни — влучили у заправку, а незадовго до того — у житловий будинок. Снаряд майже повністю зруйнував дім, у якому жила велика сім’я — 2-річна дитина загинула, дорослі потрапили до лікарні.
Журналісти «Слідства.Інфо» поїхали у Нові Петрівці та записали історію цієї сім’ї, пише UAINFO.org.
Місцеві проводять нас до колись ошатного великого будинку. Зараз на його місці руїни. Тут жила велика сімʼя — Олег, його дружина, теща та четверо дітей: два сини та дві доньки. Наймолодшій доньці 3 місяці, найстаршій — 20 років. Один з хлопців вже студент, іншому — 2,5 роки.
На обійсті порається чоловік. Каже, що допомагає родині виносити вцілілі речі — тут багато дитячих книжок та іграшок. Він ретельно все спаковує у мішки, струшує будівельне сміття із мʼяких іграшок, складає вцілілі речі. Час до часу ходить у будинок і щось вишукує, повертається із новими речами і все повторюється знову. Поруч серед уламків будинку лежить зелений динозаврик.
Розповідає, що власника будинку, Олега, зараз немає, але він скоро повернеться. Каже, що той розповість, як все трапилося.
На території купи будівельного сміття. У будинку вціліли лише дві кімнати. В одній із них вибиті двері — сусіди розповідають, що саме цей одвірок допоміг врятуватися дружині Олега із 3-місячною донькою. Жінка опинилася там у момент, коли в будинок влучив російський снаряд.
Від кухні та прибудови практично нічого не залишилося. Із вулиці помітна колись велика шафа з дитячими речами — взуття та іграшки. З іншої шафи, що стоїть біля будинку, визирає величезний іграшковий ведмідь.
На подвірʼя заходить чоловік. Емоції на його обличчі складно прочитати — воно посіріло від горя. Поруч з ним — старший син Антон, який у момент вибуху був у будинку. Олег спочатку говорить неохоче, але згодом, викуривши цигарку, погоджується розповісти свою історію.
Олег розповідає, що 23 лютого закінчував ремонт. Поставив останню шафу, прикрутив там полички. Це все в коридорі, якого зараз вже більше немає.
«Підрізав дерева, готувався до весни і приводив все це у божеський вигляд до весни. Мама любила довбатися у землі: тут були кущики, троянди, гарна трава, у малого була пісочниця, якої зараз теж немає», — каже він.
В сусідських будинках повиносило вибухом вікна
Олег — власник поліграфії у сусідньому селі. 24 лютого він збирався їхати на роботу о 7 ранку, але о 5 його розбудив телефонний дзвінок колеги, яка повідомила, що почалися бойові дії. Було чути канонаду з боку Києва та Ірпеня, до якого десь 15 кілометрів.
«20 днів ми провели у своєму будинку, дотримуючись світломаскування. Дитина, син, вже настільки звик жити у напівтемряві і ходити з ліхтариком до ванни, що коли випадково ввімкнули світло, він сказав: «Як гарно». Намагалися якось жити, нас 7 людей».
Ліворуч – будинок Олега до війни, праворуч – наслідки влучання снаряду
У день, коли сталася трагедія — 14 березня — Олег зранку поїхав на роботу відкривати поліграфію, бо ніч пройшла тихо. Каже, що послухав президента, який закликав малий та середній бізнес працювати. Та й сімʼю треба якось годувати.
«Я сподівався, що на цю частину будинку нічого не мало прилетіти, бо всі основні бої йшли з боку Демидова та Іванкова, Гостомель — там їх відтіснили, я не розраховував, що сюди щось прилетить. Взагалі».
До другої години дня він зідзвонювався з дружиною і все було добре.
«Вони гуляли вулицею, сходили в магазин, щось купували. Все було тихо, спокійно».
До моменту вибуху теща Олега поставила в духовку пектися хліб, який і досі в духовці у зруйнованому домі. А в другій годині дня Олег не зміг додзвонитися нікому з рідних.
Спочатку чоловік подумав, що всі відпочивають, адже діти ще маленькі. Але хвилювання наростало. Потім йому зателефонувала старша 20-річна донька із Фастова. Вона сказала, що в інтернеті зʼявилися фото їхнього зруйнованого будинку.
Ось тут, на місці пустиря, була воронка від снаряду. Поруч була альтанка, якої теж немає. Все поховав російський снаряд. Антену з будинку віднесло вибуховою хвилею на 150 метрів. Із трьох домашніх улюбленців-котів вижив лише один, інших Олег поховав поруч з парканом.
Показує будинок, розповідає, де і які кімнати були. Ось повністю розтрощена кухня, посеред якої лежить холодильник. Ось дитяча кімната старшого сина, студента, яка майже не постраждала. На одвірку при вході в уже неіснуючий коридор — закривавлений слід від руки.
Через годину до батька додзвонився старший син Антон, він заспокоював батька, що всі живі і всіх витягли з-під руїн. На півдороги додому Олегові з чужого номера зателефонувала дружина, і сказала, що вони з донькою у безпеці, в лікарні.
«Вона мене дуже довго просила — шукай Стьопу, я не знаю, де Стьопа».
Стьопа — молодший син Олега, мав майже 2,5 роки.
«Приїхав до лікарні. На цей момент дружині вже повідомили, що сина більше немає. Вона намагалася у це не вірити, я кажу — давай я дізнаватимуся, питатиму, може, хтось щось знає. Я підійшов до чергової медсестри до дитячого відділення Вишгородської лікарні, вона відвела мене до лікаря і лікар підтвердив, що син помер. Що його дістали з-під уламків уже з ниткоподібним пульсом, але у швидку не клали, бо він помер на місці від отриманих травм».
За словами Олега, дуже допомогли військові, прикриваючи центральний вхід лікарні, коли батько забирав мертвого сина.
«Богдан, не знаю прізвища, мужика, який був на зміні старший, він організував труну, хрест, всі необхідні речі для того, щоб поховати дитину. Сестра дружини приїхала до будинку, забрала одяг, щоб одягнути сина. Мені довелося мою дитину помити, бо вона була вся в пилюці, у залишках піску, одягнути, покласти в труну, пригнати машину для того, щоб їхати на цвинтар. На цвинтар приїхали близько першої дня. Був батюшка, якісь сусіди, чесно, я навіть особливо не знаю. Просто з родичів дружини сестра і… поховали мого сина». Чоловік починає плакати.
Наразі він думає, як вивезти сімʼю у безпечне місце. Каже, що поки є кілька варіантів. Відбудовувати будинок немає сенсу, він повністю зруйнований.
«Винне одне безглузде слово «війна», коли (Путін — ред.) лізе незрозуміло навіщо і незрозуміло куди, і… вісім років він лізе. Треба було їх ще тоді, бляха…, не знаю. Все це торкнулося моєї родини, я втратив свого сина, маленьке янголятко, яке нічого не бачило у цьому житті. Заплатив незрозуміло за що».
Олег відвертається і плаче. Його обіймає старший син.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
