Днями я мав творчу зустріч із читачами в Ужгородській районній бібліотеці, що розташована в селі Тийглаш (колишня Цеглівка). Перепрошую за такі подробиці, але якоїсь миті захотілося відвідати вбиральню, я спитав, де вона, і мене скерували … на вулицю. Так, у ХХІ столітті, у 2020-му році в районній бібліотеці Ужгородського району туалет розташований на вулиці, без дверей і вікон, без води, із відповідними "пахощами"… У миті, коли дізнаюся про щось таке, мене опановує така лють, що я втрачаю віру в людство й у нашу країну
Про це у своєму блозі на "Дні" пише Андрій Любка, повідомляє UAINFO.org.
Бо як так можливо, щоб діти, які приходять сюди за книжками, відвідують гуртки й різноманітні культурні заходи, ходили в такий "польовий" туалет? Як так можливо, щоб жінки-працівниці були змушені роками бігати – у дощ і в сніг! – у цю вбиральню, після відвідин якої складається враження, що справді краще піти в поле чи пошукати кущів. Це ж заклад культури! Невже людина має читати Шевченка, Стуса чи будь-якого іншого Жуля Верна, а потім іти в такий туалет?! І це мова про багатющий Ужгородський район, а не якийсь віддалений гірський населений пункт, від цієї бібліотеки до кордону з ЄС – якихось 10 кілометрів…
Читайте також: Симптом гуманітарної біди: на часі переосмислення культури пам’яті
Невже в голови районної ради, голови райдержадміністрації, начальників районної прокуратури та податкової (список безкінечний!) – теж такі туалети на роботі? А якщо не такі, то чи не мучить їх сумління, що діти в їхньому районі в сніг і мряку мають ходити до цієї, даруйте, діри?! Дорогою з Ужгорода до бібліотеки я бачив десятки білбордів з усміхненими обличчями кандидатів, які обіцяють нам щасливе майбутнє; залежно від розташування, кожен такий рекламний борд коштує 6–10 тисяч гривень, тобто можна було би зняти два-три білборди й за ці гроші за тиждень збудувати дітям туалет. Чому ж ніхто не хоче зробити конкретну справу тепер, а обіцяє тільки щастя в майбутньому? Сотні тисяч доларів ці політики використовують на рекламу в фейсбуці та ютубі, і ці гроші взагалі йдуть на рахунок закордонних компаній, не залишаються в Україні, та й у більшості своїй якість цієї реклами така, що це гроші просто на вітер…
Але мова тут не тільки про Ужгородську районну бібліотеку, просто на цьому прикладі добре видно, як у нашій країні ставляться до культури взагалі. Можна збільшувати фінансування на Офіс президента, на поліцію та прокуратуру, платити мільйони членам наглядових рад держпідприємств, а на бібліотеки, будинки культури – особливо у провінції – грошей катма… Голові "Укрзалізниці" чи "Укрпошти" обов’язково слід платити зарплатню європейського рівня, а те, що в бібліотекарів оклади мінімальні – нікому не цікаво. Мабуть, саме тому ми так погано й живемо.
Читайте також: Президент Швейцарії та українські дороги. Чим пишається Зеленський?
Хто нарешті вирішить цю проблему? Щоб можна було приїхати в якийсь музей і було де помити руки, бо часто в нас є пам’ятка національного значення, а туалет біля неї – у кущах. Нерідко в наших театрах і філармоніях такі туалети, що під час антракту краще вибігти в поблизький ресторан. А в 2020-му році є ще в Україні школи, де вбиральні – дерев’яні й надворі. Це не бозна-які гроші, на фуршети з нагоди свят і перельоти нашого "велосипедного" президента з бюджету витрачають значно більше.
Бо ж туалет, як би це парадоксально не звучало, – це питання людської гідності й самоповаги, саме з туалету починається культура. І якщо ми хочемо виховати громадянина, який свідомий своїх прав, то дбати про його гідність треба змалку – зокрема й туалетами, щоб маленька дитина не ставила собі запитання: чому в сусідній країні навіть туалети кращі? Це питання й до самого села, де розташована бібліотека, бо люди б могли зібратися й давно для своїх дітей збудувати нормальний і чистий туалет, це питання до районного й обласного бюджетів, зрештою, до "Великого будівництва" президента… Байдуже до кого, але збудуйте нарешті нормальні туалети у країні!
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
