На фото: керівництво (замазано радянською цензурою) та робітники паровозобудівного заводу Геартмана (Луганськ), того самого, на якому працював майбутній видатний революціонер Клим Ворошилов. Зверніть увагу на зовнішність, одяг та взуття "гноблених пролетарів". Джерело: Facebook Павла Бондаренка
Письменник та журналіст Павло Бондаренко на своїй сторінці у Facebook розповів цікаву історію, інформує UAINFO.org.
Можете, звісно, сумніватися, але це правда. Розповідав чувак, який був при цьому присутній. Завуч школи тоді з посади злетіла, а директорка ледь партквитка на стіл не поклала. А було це так.
В СРСР до визначних "комуністичних" дат завжди проводили якісь заходи: лінійки, уроки мужності, зустрічі з ветеранами, конкурси декламаторів, театралізовані постановки, конкурси строю й пісні та інша подібна мура.
Читайте також: Декомунізація не призвела до одужання від бацили більшовизму
Отож, вирішили якось перед 7 листопада (хто забув або не знав – головне свято в СРСР, дата "великої жовтневої соціалістичної революції") провести зустріч з ветераном, який брав участь у тій "революції". Запросили, посадили у почесному кутку на сцені за стіл з червоною скатертиною. Спочатку то вірші декламували, то пісні співали, а потім головне – спогади ветеранські.
А діду було вже так добряче під 90 рочків – часу з 1917 пройшло чимало. У діда стареча деменція. Але пам`ять гарна, особливо на яскраві події далекого минулого. А тут ще й питання піонери задають – кому яке написали на бомажці.
Один питає:
– Діду, а вас буржуї гнобили?
– Ох, ще і як гнобили.
– А чи ви страйкували?
– А як же, звісно.
– А через що?
– Ну, от, наприклад, зарплату на заводі нам видавали великими купюрами, а чарка горілки у шинку коштувала 5 копійок. Зайдеш після получки, а шинкарка решти не має. Тож ми страйкували, аби частину зарплати давали дріб`язком.
Читайте також: Жадібний Кремль. В Україні знайшли британські винищувачі, закопані СРСР у лісі, щоб не платити за ленд-ліз
Завучка, відчуваючи, що діда понесло не в ту степ, почала швиденько заговорювати його, наполягаючи на тому, яке важке життя було у пролетарів і що навіть кровно зароблені гроші платили так, щоб людям було незручно.
– А, так, так, – хитає головою ветеран, який усе глибше погрузав у глибини пам`яті, – важке, дуже важке життя. А знаєте, що було найтяжче, дітки? Вибрати в магазині окіст. Зайдеш, а вони висять, такі: копчені, в`ялені, свинячі, яловичі, баранячі, а там онде ковбаси які хочеш, а в кутку діжка з чорною ікрою по рублю вісімдесят за кіло…
І слину так зглитнів гучно – на увесь зал чутно.
Тут хтось з піонерів не витримав й вигукнув:
– Так а нащо ви революцію робили?!
– Що? Га?! – стрепенувся дід. – Так цеє, усі пішли і я пішов…
Кажуть, увесь педколектив після цього "заходу" в учительській горілкою відпоювався. А наступного ранку директрису, завучку і старшу піонервожату викликали… куди слід…
Ну і аби ви, друзі, мали уявлення. Середня зарплата у фабрично-заводських робітників та молодших чинів у 1913 році – 24 рублі.
А от деякі ціни: картопля – 5 копійок/кг; батон білого здобного хліба (300 гр) – 7 коп; житнього (400 гр) – 4 коп; свинячий ошийок – 30 коп./кг; свіжий сом – 20 коп./кг; рубаха вихідна – 3 рублі; чоботи ялові – 5 рублів; гармонь – 7 рублів 50 коп.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
