Останній візит Ангели Меркель до Вашингтона і одночасно – остання спроба Німеччини та США досягти компромісу в найсуперечливіших питаннях.
Вже цього достатньо для розуміння важливості поїздки канцлерки Німеччини до Сполучених Штатів, що відбулася 15 липня.
Особливо важливим цей візит виглядає для України. І річ не лише в тому, що президент Володимир Зеленський нещодавно і сам відвідав Берлін, а незабаром збирається до Вашингтона.
Однією з головних тем розмови президента США та канцлерки Німеччини стало питання гарантій для України після запуску "Північного потоку-2".
Про це для ЄвроПравди пише Володимир Дубовик, інформуєUAINFO.org.
Два лідери західного світу
Невипадково в Україні були дещо завищені очікування від цього візиту.
Останнім часом в нас таке часто трапляється з самітами. Рекордсменом тут стала зустріч Байдена і Путіна в Женеві, але й про дві зустрічі Меркель цього тижня (Зеленський та Байден) говорили як про критично важливі.
Вже маємо певний ажіотаж навколо майбутньої зустрічі Байден – Зеленський. Насправді жодну з них не можна кваліфікувати як доленосну. Більш того, насправді доволі часто найважливіші речі відбуваються та рішення ухвалюються не на самітах, а між ними.
Повертаючись саме до зустрічі Байдена і Меркель, можна дійсно констатувати її помітне символічне значення.
Головним завданням, звісно, було продемонструвати стабільність і злагодженість у відносинах двох провідних держав атлантичного простору.
Хоча у цих відносинах, як, мабуть, і в будь-яких інших, є і елементи незгоди, й розбіжності, було надважливо показати, що традиційні союзницькі відносини виходять на перший план.
Обидва політики є прибічниками ідеї сильної трансатлантичної співпраці. Для нової американської адміністрації особливого забарвлення це набуває після чотирьох років правління попередника Байдена. За часів Дональда Трампа ідея такої співпраці не мала очевидного пріоритетного значення (принаймні для нього особисто, якщо не для всієї адміністрації).
Навпаки, призма була дуже відмінною, і традиційні союзники уже не розглядались як такі. Найбільшу порцію критики від Трампа отримувала саме Німеччина, й особисто Меркель.
Тому не дивно, що відновлення трансатлантичної довіри стало абсолютним пріоритетом для адміністрації Байдена. І це не просте гасло: відновлення стратегічної співпраці з ЄС зараз є питанням номер один для Вашингтона. А відносини з Німеччиною тут ключові.
Через розуміння цього логічно сприймати усе інше, в тому числі й відносини Вашингтона з Києвом.
Близькі, але не однодумці
Хоча один з учасників саміту перебуває при владі лише перші місяці, а друга закінчує майже 16-річний термін, обидва є ветеранами світової політики. Вони мають величезний досвід, що, мабуть, трохи спрощує діалог. Тут не треба нічого додатково пояснювати, робити поправку на необізнаність співрозмовника.
Тим більше, що Байден і Меркель мають подібні політико-ідеологічні налаштування. Так, вони не є представниками абсолютно однакового партійного сегмента: Байден є демократом, а Меркель – християнською демократкою. Але християнські демократи у Німеччині, як ми знаємо, інтегрували в собі традиційні консервативні ідеї та ліберально-демократичні погляди.
Меркель це уособлює найбільш наочно.
Ще важливіше, що Байден є поміркованим демократом, лібералом, а Меркель – поміркованою консерваторкою. Тому, власне, вони належать до центру, який протягом десятиліть був і залишається основним хранителем норм та локомотивом євроатлантичного процесу.
Читайте також: США заранее озвучили повестку встречи Байдена и Зеленского: разговор будет тяжелый – Бутусов
Іншими словами, між центристом-лібералом та центристом-консерватором різниця майже непомітна, на відміну від їхніх відносин з представниками радикальних течій відповідних ідеологій.
Це добре можна проілюструвати не лише на прикладі міжнародних розкладів, а й завдяки аналізу позицій політиків щодо важливих внутрішніх проблем, зокрема соціальних. Скажімо, Байден не був у перших лавах боротьби за розширення прав представників сексуальних меншин. Ще складніше було в нього з визнанням абортів. Цьому заважало (і заважає), звісно, і католицьке віросповідання нинішнього президента США.
Лише через те, що підтримка права жінок на вибір у цьому питанні стала наріжним каменем платформи сучасної Демократичної партії, Байден був змушений до неї підтягнутись.
Щодо Меркель, доньки протестантського пастора, то вона не займала консервативної позиції щодо прав ЛГБТ-спільноти, але можна пригадати її публічну опозицію визнанню одностатевих шлюбів (хоча вона, звісно, чудово розуміла, що це визнання відбудеться).
Принаймні в одному питанні Меркель навіть випереджає у лібералізмі Байдена. Йдеться про іміграцію.
Якщо Меркель свого часу прийняла надзвичайно ризиковане рішення про допущення великої кількості мігрантів із Середнього Сходу до Німеччини (керуючись при цьому моральними переконаннями, а не політичними міркуваннями), то Байден поки що займає доволі жорстку позицію щодо можливих нових хвиль міграції до США.
Це стосується як традиційно складної ситуації на кордоні з Мексикою, так і новіших викликів, що походять з Гаїті та Куби. За це він, до речі, наражається на шалену критику з боку лівого крила своєї партії.
Читайте також: The Washington Post: Байдену пришло время предъявить Путину ультиматум
Цілком очікуваний консенсус між двома лідерами склався щодо необхідності протистояти глобальній кліматичній загрозі. Тут, як і в багатьох інших напрямках, контраст з Трампом дуже помітний.
Власне, одним із головних факторів негативного сприйняття Трампа в Європі була саме його позиція з цього приводу. Але чи вдасться Вашингтону та Берліну синхронізувати свою кліматичну політику, ще точно невідомо.
Лідери зробили кроки до покращення відносин у сфері торгівлі. За часів Трампа дійшло до того, що навіть експорт автівок з Німеччини офіційно класифікувався як загроза національній безпеці США. Звісно, таких крайнощів зараз не буде, але відновлення довіри в цій сфері відбувається доволі повільно. Певні обмеження трампівських часів продовжують діяти.
Одним із найактуальніших питань, щодо якого є розбіжності, є протистояння поширенню коронавірусу. Обидва лідери сприймають цю загрозу дуже серйозно, наполягають на масованій вакцинації.
Але якщо Байден підтримує зняття патентів на вироблення вакцин і передачу технологій у країни, що розвиваються, то Меркель – категорично проти.
Часто протилежні інтереси
Переходячи до геополітичного, безпекового блоку, не можна не звернути уваги на проблему відносин з КНР. Тут до єдності позицій далеко. І останній саміт тут нічого принципово не змінив.
Байден виходить з консенсусу, який уже досить давно склався в США, про те, що Китай є основною загрозою, чи принаймні потужним викликом, для інтересів Америки. Особисто Байден частіше воліє використовувати термін "виклик", нагадує про комплексність відносин, зокрема можливості співпраці з окремих питань, і застерігає проти нової системної холодної війни. Але він погоджується з тим, що Китаю треба протидіяти.
До протистояння Китаю Вашингтон намагається підключити своїх традиційних європейських союзників. І позиція Німеччини тут надважлива, адже вона суттєво відрізняється від американської.
Власне, це один з основних ранніх тестів їхніх відносин: Байден не зміг переконати європейців у необхідності рішучих спільних дій проти КНР протягом свого нещодавнього турне старим континентом. Схоже, що не зміг він вплинути на позицію Меркель і зараз.
Зрозуміло, що Меркель не в захваті від багатьох дій Пекіна як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Вона погоджується, що на кожну з таких дій має бути відповідна реакція. Але при цьому вона просуває надзвичайно прагматичну позицію про небажаність системної протидії КНР, розриву відносин з Китаєм, не кажучи уже про його повну ізоляцію. З цього приводу в Європі точаться запеклі дискусії, оскільки є і такі, що не погоджуються з Меркель, а більше тяжіють до підходу Вашингтона.
Сторони вкотре підкреслили незмінність своєї підтримки України.
Але при цьому не сталося позитивних для нас сюрпризів у питанні про долю "Північного потоку-2". Меркель наполягає на тому, що це економічний проєкт, і обіцяє простежити за тим, щоб новий газопровід не зашкодив економічним інтересам та безпеці України.
Вашингтон же не змінює свого критичного ставлення до цього проєкту, але не збирається робити радикальних дій для його блокування, які могли б спричинити помітне погіршення у відносинах з Німеччиною.
Таким чином ми бачимо, що хоча для обох країн підтримка України є незмінною позицією, але далеко не все їй підпорядковано.
Є інші інтереси та пріоритети, що можуть суперечити інтересам Києва.
Тож основний урок для нас – продовжувати відстоювати свої інтереси, але не допускати погіршення відносин з країнами, які нас стратегічно підтримують, зокрема США та Німеччиною.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
