У середу у Вашингтоні Україна та США провели засідання Комісії стратегічного партнерства, а також оновили Хартію стратегічного партнерства.
Так завершився цикл важливих ритуальних заходів, потрібних для перезапуску відносин наших держав, пише Альона Гетьманчук для порталу "Європейська правда", інформує UAINFO.org.
За неповних 10 місяців після вступу Байдена на посаду президенти України та США спілкувалися чотири рази, включно з довгоочікуваним візитом Зеленського до Білого дому.
Контакти рівнем нижче також пожвавилися: Україну відвідали держсекретар США, глава Пентагону та міністр енергетики. Ми схвалили щонайменше три важливих стратегічних (і за назвою, і по суті!) документи – це Спільна заява щодо стратегічного партнерства України та США, Стратегічний оборонний рамковий документ (Strategic Defence Framework) та, зрештою, Хартія стратегічного партнерства, яку підписали 10 листопада Дмитро Кулеба та Ентоні Блінкен.
Та давайте розберемося.
Яку роль відіграють учорашні події у перезапуску двосторонніх відносин? І про що йдеться в оновленому документі #1?
Інструмент для співпраці
Спочатку про Комісію.
Те, що американці погодилися на її відновлення, означає, що адміністрація Байдена готова до регулярного інституційного діалогу з Україною, чого за попередніх президентів не було.
Наприклад, за президентства Трампа довелось витратити понад півтора року, перш ніж Комісія зрештою зібралась у листопаді 2018-го. А за Обами, коли Байден був віцепрезидентом, Комісію взагалі не вдалося перезапустити. Аргумент, який лунав тоді з Вашингтона, зводився до "навіщо вам це, якщо є постійний контакт з самим віцепрезидентом".
І хоча цього року той самий Байден, вже як президент, в одній зі своїх телефонних розмов із Зеленським визначив особисто себе контактною особою з Україною (такою була його відповідь на питання українського президента, з ким йому краще контактувати), очевидно, у Вашингтоні теж є розуміння, що так міжнародні відносини не працюють.
Покладатися винятково на комунікацію на найвищому рівні не варто. Та й не всі питання у принципі мають виноситися на найвищий рівень.
Читайте також: США поширюватимуть історичну правду про Голодомор 1932-1933 років
Тож зрештою американці доволі швидко погодились на відновлення Комісії.
Українську владу Комісія завжди цікавила не лише з точки зору інституалізації діалогу, але й для того, щоб найчутливіші питання – зокрема, щодо стану антикорупційних реформ – обговорювати за зачиненими дверима, а не у вигляді обміну публічними критичними заявами.
Причому зараз ця потреба є не лише у Києва, а й з боку американських партнерів, які не дуже в захваті від публічної критики на їхню адресу від українського керівництва, яка час від часу лунала впродовж останнього року.
Оновився і підхід до формування Комісії за президентства Зеленського.
Читайте також: Хартія стратегічного партнерства підтверджує прихильність США суверенітету України – Блінкен
Нині Київ наполягає, що Комісія має бути або на рівні міністрів закордонних справ, або вже на рівні президентів. "Асиметричний" формат "президент України – віцепрезидент США", який був закріплений досі (а тим більше "президент – держсекретар"), відкидається як нерелевантний та навіть сприймається як певний вияв неповаги до українського президента. Це цілком вписується у зовнішньополітичну концепцію Києва, де поняття "суб’єктність України" та "повага до України" мають особливо важливе значення.
Втім, однієї зустрічі замало.
Тепер дуже важливо мати продовження засідань принаймні на рівні міністрів. До того ж, якщо Дмитру Кулебі вдасться стати чи не першим українським міністром закордонних справ, який проведе засідання Комісії більше одного разу – це вже буде певним досягненням: раніше такі Комісії були одноразовими заходами за різних глав дипломатичних відомств.
Нові пріоритети?
Тепер щодо Хартії про стратегічне партнерство, яку Київ та Вашингтон оновили у середу – а до того ж взяли на себе зобов’язання оновлювати її не рідше ніж раз на 10 років.
Уперше Україна та США підписали подібний документ в останні місяці президентства Джорджа Буша-молодшого у грудні 2008 року. Тоді її розглядали як своєрідну "моральну компенсацію" Україні за Бухарестський саміт НАТО, на якому американцям не вдалося переконати окремих європейських союзників (передусім Німеччину) в правильності ідеї надати Україні План дій щодо членства в НАТО.
Українська сторона тоді намагалася витиснути з цього максимум та запропонувала додати до Хартії своєрідну "п’яту статтю" з гарантіями безпеки, однак навіть за суперлояльної у безпекових питаннях другої адміністрації Буша-молодшого ця пропозиція не пройшла.
З 2008 року змінилося все – і Україна, і світ. Тому оновлення явно застарілої Хартії (яка не враховувала навіть початку російської агресії у 2014 році) було очевидною потребою, яка неодноразово комунікувалася з нашими американськими партнерами на різних рівнях.
Адміністрація Байдена доволі швидко на це погодилась і оперативно узгодила нову версію Хартії.
Проте до змісту підписаного документа є питання.
Новий текст чудово відображає підходи адміністрації Байдена до України.
Рекомендую уважно прочитати цей документ усім, кого цікавить, якою наразі є українська політика Вашингтона.
Перше, що привернуло увагу – структура документа. Особливо якщо порівнювати його з версією 2008 року.
Так, розділ "Зміцнення демократії" у ньому перетворився на "Демократія та верховенство права", ще раз підкреслюючи тим самим важливість питання верховенства права, зокрема й через проведення належної судової реформи, для відносин США з Україною. До того ж в оновленій Хартії американці поставили демократію вище за економічні та торговельні відносини (у першій версії розташування було зворотнім), що теж говорить про нинішню градацію пріоритетів політики США.
Блок "Економічне, торговельне та енергетичне співробітництво" отримав назву "Економічна трансформація" і йдеться в ньому, звісно ж, про трансформацію України.
Водночас дивує, що у назві цього розділу зникла згадка про енергетику, хоча на фоні поточних енергетичних викликів та поведінки Білого дому в питанні "Північного потоку-2", якраз у оновленій Хартії на цьому слові мав бути окремий наголос. Тим паче, що змістовна частина збереглася: в оновленому тексті йдеться про "підтримку енергетичної безпеки України".
Схоже, що це перейменування не було ініціативою України. Адже воно серйозно дисонувало з трьома пріоритетами американського порядку денного України, які Кулеба проголосив у Вашингтоні: 1) безпека; 2) енергетична безпека; 3) економічний розвиток, інвестиції та торгівля.
Хартія без чіткості
Оновлену Хартію подекуди вдалося актуалізувати та наситити деталями, однак не усюди.
Деякі моменти документа, навпаки, видаються більш розмитими і менш переконливими, аніж у його першій версії, і ця "розмитість" характеризує поточні віяння в американській політиці щодо України.
Це, до слова, не означає, що Київ погодився з усіма підходами та пропозиціями Вашингтона. До прикладу, за даними авторки цих рядків, розділ про безпеку та стримування російської агресії з української подачі "виріс" на чотири нових пункти порівняно з тим, що початково запропонували американці. Зокрема, додались тези про належну оцінку внеску України у ядерне роззброєння зі згадкою про Будапештський меморандум, а також окремий пункт про тіснішу взаємодію України та США "як ключових партнерів у ширшому Чорноморському регіоні". А абстрактне формулювання про відданість реформам, необхідним для "європейських та євроатлантичних прагнень" України, було замінено на важливість реформ, потрібних для "повної інтеграції до європейських та євроатлантичних інституцій".
Та попри ці зміни, блок про прагнення України до НАТО є, певно, найслабшим.
Його чинні формулювання є менш амбітними, аніж навіть у 2008 році, що теж відображає поточний тренд у відносинах з боку Вашингтона – "ніяких різких рухів по лінії Україна-НАТО".
Зокрема, бракує формулювання, яке було у "старій" версії документа, про спільні зусилля для "посилення кандидатури України на членство в НАТО". Не знайшло місця і формулювання 2008 року, про те, що членство України в Альянсі – це спільна мета двох країн.
Загалом, схоже, що українська сторона витиснула все, що могла.
Однак реальність є такою, що рівень амбітності Києва та Вашингтона – дуже різний. У той час як прагнення України є максимально амбітними, американських партнерів, здається, цілком влаштовує нинішній рівень діалогу. Понад те, в американських владних кабінетах як ніколи переконані: Україна – партнер хоч і стратегічний, але не зовсім вдячний.
Із наслідками такого переконання найближчим часом й надалі доведеться "боротися" всім прибічникам українсько-американського партнерства.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
