Сьогодні на Заході хіба що політичні клоуни й найманці Кремля заперечують самоочевидний факт – Олександр Лукашенко є жорстоким диктатором
Дії режиму Лукашенка в останні тижні яскраво засвідчили перед усім світом сутність влади Республіки Білорусі, яку вона набула не сьогодні й не вчора – ця сутність формувалася впродовж усіх 26 років правління "бацьки", ба більше – вона зросла на підґрунті невикорінного радянського тоталітаризму. І навіть у разі відходу від влади персонально Олександра Григоровича, "лукашизм" як такий нікуди не подінеться – залишаться тисячі бузувірів-убивць із спецформувань, залишаться нечисленна номенклатура, залишаться "червоні директори" великих і малих держпідприємств, які не хотітимуть і не вмітимуть працювати по-новому, залишаться ті немалі верстви населення, які хоча й із мінімальним, але все ж комфортом живуть у нинішніх умовах.
Але наразі мова про інше – про те "вікно можливостей", які чинна політика Олександра Лукашенка відкрила перед Україною щодо переходу від глухої оборони в контрнаступ у плані виконання Мінських домовленостей. Адже в разі прийняття останніх російських вимог, мовчки підтриманих ОБСЄ на перемовинах у Мінську, Українська держава де-факто втратить самостійність і буде об’єктивно поставлена – називаймо речі своїми іменами – на межу громадянської війни, оскільки патріотична частина суспільства ніколи не визнає капітуляції, в які б "миролюбні" фрази вона не загорталася.
Читайте також: Українці не підтримують "особливий статус" ОРДЛО на Путінових умовах, зокрема й виборці "Слуги народу"
А тому в інтересах і чинної влади (з усіма її постійними вихилясами), і всіх притомних частин суспільства (як патріотичної, так і справді миролюбної, а не проросійської, яка звикла ховатися за "миролюбство") використання тих потенційних чинників, які зараз виникли.
По-перше, слід поставити крапку на використанні Мінська як майданчика для переговорів і категорично вимагати їхнього перенесення, скажімо, у Варшаву. Робити вигляд, наче в Білорусі нічого не сталося, наче тамтешній режим може виступати фактичним посередником у переговорах, означає займатися блюзнірством. Україна має сказати категоричне "ні" переговорам у Мінську, поки в Білорусі не відбудеться кардинальної зміни режиму. Всі інші варіанти є щонайменше аморальними; вони означатимуть мовчазну легітимацію правлячого режиму Білорусі.
По-друге, варто звернути увагу західних партнерів України на те, що поняття "Мінські домовленості" (навіть якщо не брати до уваги їхній зміст) звучить так само непристойно, як "Мюнхенська угода", бо підписані вони на теренах неототалітарної держави за асистування її лідера. Це ще один аргумент на користь трансформації цих домовленостей у щось цивілізованіше та відповідніше нормам міжнародного права. Бо й за змістом "Мінськ" надто вже схожий на "Мюнхен", оскільки йдеться про однобічні стратегічні поступки України перед агресором (який перед тим окупував Крим), вичавлені з Києва під тиском не лише путінських "трактористів" і "шахтарів", а й – передусім! – наче демократичних Німеччини та Франції за сприяння ОБСЄ.
Уявімо собі, що в 1938 році Гітлер відмовився від анексії Судет, а взяв курс на створення Sudetener Volksstaat, такої собі "Судетської народної держави". Реально чеське військо діяло рішуче й успішно, придушивши інспіроване та підтримане з Берліну "народне повстання", а якби ні? Тоді би бойовики Судетсько-німецької партії за підтримки "добровольців" із Райху зайняли значну частину Судет, а західні демократії плюс Муссоліні (він грав роль ОБСЄ, тобто "посередника") для "досягнення миру" підписали б угоду з Гітлером про "особливий статус" Sudetener Volksstaat, вичавивши із Праги внесення цього статусу до конституції Чехословаччини, включно зі своєю "обраною" (під контролем есесівців) владою цієї "народної держави", з її дуже специфічним судочинством, поліцією, філіями гестапо тощо…
Читайте також: Арахамія радить парламентові "побути Швейцарією" і мовчати про Білорусь
Ті самі держави, які перед цим проковтнули аншлюс Австрії, як у 2014-му – аншлюс Криму. До речі, формула окупантів була в обох випадках ідентичною – спершу "ввічливі зелені чоловічки", потім – "референдум про приєднання" з тотальною фальсифікацією результатів (так, за офіційними даними 99,73% австрійців, тобто, виходить, навіть євреї, слов’яни й достатньо численні противники нацизму підтримали приєднання Австрійської республіки до Третього Райху). А після "миру для цілого покоління", начебто досягнутого в Мюнхені, за півтора роки почалася світова війна. Невже це не наводить на думки? Чи, може, на Заході всі ці речі забуті? Варто нагадати.
По-третє, події в Білорусі наочно показали навіть тим, хто нездатен мислити в парадигмі Великої Історії, що владні режими неототалітарного штибу, де існують неорадянські спецслужби на кшталт КҐБ/МҐБ, як у Білорусі та на окупованому Донбасі, не можуть провести демократичні вибори. Варто наголосити, що Україна не відмовляється від більшості домовленого свого часу у Мінську, але вибори мають завершувати процеси нормалізації та демократизації, а не починати.
Україна навідріз повинна відмовитися брати участь у де-факто провокаційному проведенні "вільних виборів" в умовах окупації, під контролем терористичних "спецслужб", наслідком якої можуть стати тисячі жертв – тих, хто повірить у бодай відносно чесні вибори. Якщо ОБСЄ та західні партнери хочуть провести в ОРДЛО вибори, вони мають спершу ввести на ці території до зубів озброєних миротворців, здатних одразу знищити терористичні "спецслужби" та за потреби протистояти танкам двох армійських корпусів РФ, розташованим на окупованій частині Донбасу.
І нарешті, якщо тиск на Україну з вимогами фактичної капітуляції перед Росією з боку ОБСЄ й урядів західних партнерів триватиме, якщо Мінськ і далі вважатимуть нормальним місцем для перемовин, слід звертатися до всіх притомних політичних сил Європи через голови владних капітулянтів. Далеко не всі на Заході готові прислуговувати неототалітаризмові, не всі здатні відмовитися від демократичних принципів заради гендлювання з Путіним. І якщо чинна в Україні влада не використає цих важелів, то ціна їй п’ять копійок у базарний день. Із відповідними висновками та наслідками.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
