Колишя міська голова Слов’янська Неля Штепа в залі суду. Нині вона може очолити місто знову
У середині вересня цього року аналітичний центр "Соцоімодус" опублікував цікаві цифри
Про це для "Радіо Свобода" пише Станіслав Асєєв, повідомляє UAINFO.org.
"Смертельна" соціологія
Виявляється, у Слов'янську – місті, в якому Гіркін "спустив курок війни" – переважна більшість населення збирається голосувати на виборах міського голови за Нелю Штепу, яка відкрито підтримувала загарбників. Абсолютно зрозуміле обурення частини суспільства повною імпотенцією СБУ йде паралельно з іншим, уже менш зрозумілим фактом: а як, власне, так сталося, що мешканці міста, яке захопили окупанти 2014-го, збираються у вільному 2020-му голосувати за тих, хто цих загарбників і вітав?
Читайте також: "Пацифізм" капітулянтів на "гуманізмі" стає інструментом перемоги Росії над Україною
Ігор Гіркін ("Стрєлков"), командир російських гібридних сил у Слов'янську. 27 квітня 2014 року
Політична некрофагія
Відповідь на це запитання, як не дивно, можна зустріти в Галереї Уффіці, де зі свого автопортрету грайливо підморгує всім мешканцям Слов'янська Ганс Гольбейн – один із найвидатніших майстрів Макабру в живописі. Класичний Макабр, або "Танець Смерті", зображує, як та сама Смерть у вигляді висохлих кісток тягне за собою веселих і танцівливих мешканців міста чи навіть цілої країни, причому – усіх підряд, незалежно від соціального статусу та фінансового достатку.
Ймовірно, сучасні "селяни" Слов'янська не бачать зв'язку між облогою міста, розпоротими животами та хрестиком у бюлетені. Не вірять вони й у те, що саме політична некрофагія – із року в рік поїдання всього померлого, радянського, "духовних скреп" у вигляді "крепких хозяйственников" і "великой Победы" – зрештою виливається в нові "Гради", могили та волання про "проклятую власть". Та сучасний Макабр був би неповним, якби безтурботно гопцювали тільки "селяни": вочевидь, і "київський двір" вважає, що найгірше – позаду, і всі мають щеплення від магічних завивань 2014-го про Путіна та його війська. Але за шість із половиною років війни Росії вдалося більше, ніж вона сподівалася: частина нашої держави не просто не пов'язує війну із Росією – для цієї частини війни наче й не було.
Читайте також: У Зеленського ведуть інформаційну війну проти власного народу – Волошина
Це може звучати абсурдно, особливо для тих, хто першими відчули "порєбрик" замість бордюру, але цифри кажуть лише про одне: війна так і не ввійшла у свідомість всієї країни, частина якої все ще звинувачує в ній Україну, частина – не пам'ятає, що відбувалося під вікнами шість років тому. Зрештою, "та сторона" та "примирення" стали лейтмотивами, які не дали чіткої відповіді – а з ким же, власне, має бути той мир?
Втрачена окупація
Але слов'янській Макабр підіймає і значно ширшу проблему: а що ж із окупацією? Із територією, де матері все ще дбайливо протирають могильні фото своїх синів із георгіївськими хрестами? І цих могил – тисячі. Із територією, де кожен із 30 тисяч загарбників так званих "корпусів" має трьох-чотирьох членів сім'ї, які поділяють їхні погляди? Із донецьким СІЗО та макіївськими таборами, які забиті "своїми" ж бойовиками, що ненавидять "республіки" не менше, ніж Україну? Із містами, де викладають "историю ЛНР с древнейших времён" і вже зросло покоління, яке не знає України в цілому, бо шість років вивчає "подвиги казаков ЛНР"?
Це – не 36% Слов'янська зі сплутаною свідомістю без жодних рефлексій. Це – під дві сотні тисяч людей, ворожих до України, часто – з російськими паспортами, яких уже ніхто й ніщо ніколи не змінить, наче питання в пульті від телевізійних програм. І не помічати цього, бездумно "танцювати" до виборів – лише наповняти картину зі Смертю новими людьми. Бо нас "не чекають" навіть у Слов'янську, – що вже казати про наскрізь просочений російсько-радянським Донецьк…
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
