Можливо, всі вже знають, що то за штука така – карго-культ. А як хто не знає, то я розповім
Про це у своєму блозі на site.ua пише Віктор Трегубов, повідомляє UAINFO.org.
Під час Другої світової війни на Тихому океані американці побудували низку аеродромів на островах, де, крім їхнього військового персоналу, мешкали лише тубільці, що недалеко відійшли від первісного стану. Звісно, де вояки – там і постачання. Прилітали літаки, привозили смаколики – і частина з них перепадала й тубільцям.
Війна закінчилася, летовища стали непотрібні, війська вийшли, постачання припинилися. Але тубільці ще досить довгий час будували із соломи точні копії аєродромів у сподіванні, що прилетить великий сталевий птах і привезе смачного на халяву.
Це й називалося карго-культом – культом постачання. В антропології та релігіознавстві вважається одним із найяскравіших прикладів магічного мислення. Це коли люди вважають, що для того, щоби щось спрацювало, треба якнайточніше симулювати те, що виходило в інших. Знати, як воно насправді працює, при цьому не обов’язково.
А тепер погляньмо на наш карантин.
Зрозуміли аналогію?
Наші карантинотворці просто мавпують обмежувальні заходи інших країн, навіть не замислюючись, для чого вони та як працюють, як поєднуються між собою й із іншими заходами, як їх пояснюють суспільству. Копіювати – вставити. Як вони у вишах дипломні писали. Сtrl-C – Ctrl-V. Карго-культ у найчистішому своєму вигляді.
Читайте також: Карго-культ замість стратегії: заривати гроші в асфальт навчилися, а готувати країну до пандемії – ні
Хотілося би сказати, що нами керують тубільці, але це буде не зовсім точно. Нами керують професійні симулянти.
Будь-який актор є професійним симулянтом. Це не гріх, це його хліб. Наша чинна влада – влада акторів, так що тут усе очевидно.
Проблема в тому, що для керівництва країною недостатньо бути просто гарним симулянтом. Тут не працює американська приказка fake it till you make it – симулюй, поки не почне справді виходити. Здається, головний керманич країни, що під час передвиборчої кампанії порівнював себе із Рейґаном за єдиним критерієм – акторською кар’єрою – так і не зрозумів, що Рейґанова сила була не в його сценічних навичках, а в тому, що крім акторства, він мав іще довгу низку інших талантів, від ораторської майстерності до організаторства.
У нас же тепер навіть кадрова політика нагадує кастинґ.
От уявіть, що продюсер на світській вечірці спілкується з моделлю й каже їй, що йому в нову картину не вистачає рельєфного дідуся на другорядну роль. А вона йому – ой, любчику, та візьми мого дідуся, він якраз у тому типажі, що тобі треба!
Нормально? Нормально.
А якщо мова не про кіно, а про переговори про територіальну цілісність твоєї країни з найбільшими виродками на нашій планеті? Нормально?
Ні, курча, вже не дуже нормально. Вже якось зовсім ненормально.
Але саме так і відбувається. На ключові посади заходять актори та продюсери – і поводяться так, як звикли.
Грають.
Симулюють.
Читайте також: Головний підсумок року. Портников назвав визначальне запитання, на яке поки немає відповіді
Вдають із себе. Читають довгі та лагідні промови перед масовкою діточок, звезених за кількасот гривень на годину, випромінюють тепло та співчуття. А потім падає завіса – і перед нами знов люди, які нічого не вміють поза сценою. Бо ні на що інше ніколи не вчилися.
Симуляція реформ. Симуляція карантину. Симуляція управління країною.
І найцікавіше – вони справді не розуміють, у чому проблема, коли їх ловлять на невідповідності власним словам.
"Ну так, я обіцяв позбутися кортежів, а сам перекриваю Київ, як за Януковича. Ну то й що? Я ж у ролі був. Я роль грав. Яка може бути претензія?"
“Ну так, я обіцяв брати багато речей під особистий контроль – і відразу про це забував. Навіть тоді, коли в лісосмузі помирав вояк. Я вдавав компетентного та турботливого лідера. Чому ви на мене так дивитеся, хіба погано вдавав?"
"Ну так, я закрив країну на карантин і поїхав без масочки кататися на лижах на курорт. А в чому проблема? Я якось неправильно читав текст? Чи погано зобразив емоцію? До чого ви чіпляєтеся?"
Не просто не розуміє – не має, чим зрозуміти. Адже люди, які зробили собі статки, кар'єру та суспільний статус на симуляції, на грі, на обмані – і помилку можуть убачати хіба в тому, що симулюють недостатньо якісно.
В таких умовах головне питання вже не “зможуть чи не зможуть витягнути країну”. Не зможуть.
Питання в тому, чи зможуть вчасно розуміти, чому все йде шкереберть.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
