Яка системна хиба закладена в метафорах "слуги народу", "кожен із нас президент" і "буде так, як вирішиш ти"?
Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Володимир Єрмоленко, повідомляє UAINFO.org.
Це утопія прямої демократії.
Бо політика й урядування будуються на одному фундаментальному розрізненні: між приватним і публічним. Між "моїм" і "спільним"
Читайте також: Ширма "волі народу": Зеленський і Ко роблять із України "державу соціологів"
Розвинені політичні системи успішними ставали саме тоді, коли чітко витримували це розмежування. Коли давали і приватному, і публічному свій простір.
Бо коли "публічне" (державне, релігійне, ідеологічне тощо) поглинає "приватне" – це тоталітаризм. А коли "приватне" поглинає "публічне" – це корупція.
Україна виринула з першої крайності та стрибнула у другу. Якщо у СРСР у нас знищували приватне, то зараз у нас знищено публічне. Публічне, спільне – тобто складні й суперечливі амальґами узгодження мільйонів приватних і колективних інтересів
Читайте також: Вибори у США засвідчили важливу тенденцію, яка незабаром позначиться й на Україні – Портников
Бо що таке корупція? Це коли люди чи інституції, які мають дбати про спільний інтерес, захоплюють їх і використовують для приватних цілей. Корупція – це приватизація публічного
Тому ні, не кожен – президент. І "не буде так, як вирішуєш ти". Бо в цих мемах – стирання межі між приватним і публічним. Нівелювання публічного.
Бо президент, держслужбовець, громадська організація, публічна інституція – це таке дивне утворення, яке велику частину свого життя просто не має думати про своє приватне. Президент чи будь-яка інша людина, яка ухвалює державне рішення – це вже не приватна особа. Це інституція. А бути інституцією – це, по-перше, доступне не всім. А, по-друге, вимагає серйозних ресурсів. І дуже тривалої культури плекання спільного.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
