Зображення Лесі Українки на стіні біля барикад на вулиці Грушевського під час Революції гідності. Київ, 14 лютого 2014 року. Робота вуличного художника #Sociopath
У вірші Лесі Українки, написаному в 1901 році в містечку Кимполунґ у Південній Буковині, є такі слова:
Хто наказав мені: не кидай зброї,
Не відступай, не падай, не томись?
Чому ж я мушу слухати наказу?
Чому втекти не смію з поля чести?
Або на власний меч грудьми упасти?
Що ж не дає мені промовить просто:
"Так, доле, ти міцніша, я корюся!"
Чому ж на спогад сих покірних слів
Рука стискає невидиму зброю,
А в серці крики бойові лунають?..
Про це для "Радіо Свободи" пише Лариса Масенко, повідомляє UAINFO.org.
Полем чести у творчій уяві Лесі Українки було поле боротьби за визволення. Підневільне становище рідного краю, "тюремне життя" в царській Росії викликало в неї почуття глибокого, майже фізичного страждання.
У листі до Михайла Павлика від 19 квітня 1895 року, перед поверненням із Болгарії, вона писала: "Сором і жаль за мою країну просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, що в душі моїй є такий великий запас злості. Я не знаю, що буду робити, вернувшись в Росію, сама думка про се тюремне життя сушить моє серце. Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під’яремного життя. Недарма ж я вивчилась по-англійськи, далебі, читаючи твори великих письмовців англійських ХVII ст., думаєш: чом я не живу хоч у ті часи, що з того ХІХ в., коли ми так ганебно пропадаєм та ще й мовчки?"
Леся Українка. Київ, 1896 рік
Леся Українка була присутня на київському Майдані у 2013–2014 роках не лише на графіті, намальованому в ті гарячі дні на фасаді будівлі Національної академії наук по вулиці Грушевського. Там був присутній незламний, волелюбний дух Великої Українки.
Рівно через сто років після того, як вона відійшла у вічність, на київському Майдані здійснилась надія, що завжди жила в її серці, – українці повстали за свободу, за гідність, за європейський вибір країни вільних людей.
"Революційні" портрети класиків української літератури – Тараса Шевченка, Лесі Українки й Івана Франка – на вулиці Грушевського під час Революції гідності. Роботи вуличного художника #Sociopath. Київ, 11 лютого 2014 року
Революція гідності. Київ, Майдан Незалежності, 19 лютого 2014 року
Улюблений герой Лесі Українки, образ якого втілено в багатьох її творах, – це незламний борець, людина опору, яка протистоїть поневоленню, а в трагічній ситуації вибору між загрозою смерти або ж упокоренням обирає смерть.
Саме слово "життя" в поетиці Лесі Українки вживається тільки щодо життя вільного або ж проведеного у виборюванні свободи. У її мові протиставним до дієслова "жити" є не "вмерти", а "нидіти", "скніти", що позначають існування людини в умовах відсутности свободи.
"[Людині] мало самого хліба й слів, їй треба волі, інакше буде нидіти, не жити", – говорить Неофіт-раб у драматичній поемі "В катакомбах".
У діалозі "Три хвилини", дія якого відбувається в Парижі під час Французької революції, Жірондист, що втік із тюрми за підступною намовою Монтаньяра, із сумом згадує в еміграції час, коли він був учасником революційної боротьби:
А все-таки се був остатній час,
коли життя було живе навсправжки.
Чи вернеться коли таке життя?
Чи я ще буду хвилею живою
в живому морі, перестану бути
могильним каменем на гробі справи
і ясної ідеї жірондистів?
Читайте також: Наша євроінтеграторка: як Леся Українка наближала Україну до Європи
У слові "воля" в творах Лесі Українки часто поєднуються обидва його значення. Перше – "одна з функцій людської психіки, яка полягає в здатності керувати своїми діями, спрямованими на досягнення поставленої мети". Друге значення – "свобода, незалежність".
Саме таке семантичне поєднання містять гіркі слова, що їх промовляє Оксана у фіналі драматичної поеми "Бояриня". Вона гостро реагує на звістку Степана про те, що цар нарешті дозволить їм відвідати батьківщину, бо "вже ж тепера на Вкраїні утихомирилося":
Як ти кажеш?
Утихомирилося? Зломилась воля,
УкрАїна лягла Москві під ноги,
Се мир по-твоєму – ота руїна?
Невіддільний від теми визвольної боротьби в Лесі Українки й мотив колаборантства, співпраці з ворогом. У "Боярині" цей мотив пов'язаний із образом Степана, боярина, що перебуває на службі у московського царя. Цей статус він успадкував від батька, який на Переяславській раді присягнув на вірність цареві й "додержав те слово вірне".
Драматичну поему "Бояриня" Леся Українка написала впродовж трьох днів (27–29 квітня 1910 року) в Єгипті. Уперше надрукована вже після смерті поетеси, 1914-го в київському журналі "Рідний Край" (у номерах із I по VI). Удруге надруковано (вперше окремим виданням) 1918 року в Дніпрі (тоді – Катеринослав)
Сюжет з історії московсько-української війни XVII століття у драмі "Боярині"
Степанів образ Степана несе на собі знак трагізму, тому що він, як і його батько, подався на Москву "не задля соболів, не для казни", а зі щирою метою "помагати хоч здалека пригнобленим братам, єднаючи для них цареву ласку".
Проте жодної можливости допомогти землякам Степан не має. Самодержець йому не довіряє та на його прохання не зважає. Ба більше, царський двір перетворив його на блазня, призначеного розважати царя та його челядь "черкаськими" жартами, піснями й танцями.
Так на царській службі боярин потрапляє в пастку. Він не може повернутися на Україну, як його просить про це дружина, вражена страхітливою атмосферою московської деспотії ("Скрізь палі, канчуки, холопів продають…"). Від помсти жорстокого самодержця Степан ніде не зможе сховатися, а в Україні через його втечу постраждає родина Оксани.
Спроби Степана виправдати своє й батькове служіння московському цареві необхідністю зберігати вірність присязі, даній на Переяславській раді, у таких обставинах має вигляд не шляхетного дотримання слова, а радше одуреної довіри, що має наслідком зраду батьківщини.
Тож важливим для прочитання художніх смислів, закладених у драмі, є також мотив обману, до якого завжди вдається Москва (як вдається й нині) у зовнішній політиці.
Варто нагадати, що, схиливши в Переяславі Богдана Хмельницького й козацьку старшину до складання присяги цареві, московське посольство на чолі з Василієм Бутурліним присягти, зі свого боку, українському гетьманові, як того вимагали козаки, з обуренням відмовилось, бо "піддані повинні складати присягу своєму государю, а не він їм".
Змусивши козаків скласти присягу на вірність цареві, московити використали її як інструмент поневолення українців. Як повідомляє Степанові земляк, що приїхав із України:
Та там такі напасті, що крий Боже!
І просвітку нікому не дають
московські посіпаки! Все нам в очі
тією прИсягою тичуть…
Читайте також: Протистояння української літератури з імперською Росію триває
Отже, у "Боярині" Леся Українка відтворила в художньо-образній формі історію московсько-українських стосунків після підписання в Переяславі 1654 року угоди з Москвою, наступне поступове закріпачення українців і перетворення України на південно-західну провінцію Російської імперії.
Учасники урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, вересень 1903 року. Зліва направо: (перший ряд) – Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Гнат Хоткевич, (другий ряд) – Василь Стефаник, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Володимир Самійленко
Полтава, 1 вересня 1903 року. Діячі української культури та представники громадськості, які були учасниками урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві. Леся Українка в лівій частині фотографії
На завершення слід сказати, що фахове літературознавче й культурологічне вивчення творів Лесі Українки, передусім драматичних, які належать до вершинних досягнень не лише української, а й світової культури, розпочалося лише в часи незалежности. З-поміж них особливий інтерес становить новаторська праця Оксани Забужко "Notre Dame d’Ukraine: Українка в контексті міфологій", в якій глибоке філософське й культурологічне прочитання спадщини Лесі Українки здійснено на тлі мало дослідженої до сьогодні української шляхетсько-лицарської культури ХІХ століття.
Леся Українка (1871–1913). Київ, травень 1913 року. Світлина Юрія Тесленка
Важливим здобутком нашої культури стало також опублікування видавничим домом "Комора" у 2016–2018 роках повного обсягу листування Лесі Українки.
У зв'язку з цьогорічним ювілеєм – 150-річчям від дня народження геніальної письменниці – Міністерство культури та інформаційної політики запланувало низку заходів з його відзначення. Найбільшою подією з-поміж них має стати презентація нецензурованого 14-томного видання Лесі Українки. Дуже важливо, що видання матиме доступну для всіх оцифровану версію. Як повідомив міністр культури й інформаційної політики Олександр Ткаченко, презентація відбудеться в день народження письменниці 25 лютого в Українському домі.
Лариса Косач (Леся Українка). Одеса, 1888 рік
Леся Українка (Лариса Косач-Квітка) зі своїм братом Михайлом. Київ, 1890-і роки
Леся Українка з матір’ю, письменницею Оленою Пчілкою. Ялта, 1898 рік
Леся Українка (Лариса Косач-Квітка) в родинному колі. Зліва направо: Ізидора Косач-Борисова, Лариса Косач-Квітка, Ольга Косач (Олена Пчілка), Ольга Косач-Кривинюк із сином Михайликом, Юрій Борисов (стоїть). Київ, початок травня 1913 року, знято в помешканні Олени Пчілки на вулиці Маріїнсько-Благовіщенській, 101
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
