У день інавгурації Джо Байдена CNN надрукувало мою статтю. Про Америку й Україну – "Америка може знову бути натхненням для світу"
Про це на своїй сторінці у фейсбуці пише Олександр Щерба, повідомляє UAINFO.org.
Події 6 січня шокували до глибини душі тисячі людей за межами Сполучених Штатів. Коли по телевізору вперше пішли жахливі кадри заколоту, мені пригадався серпень 2018 року. Америка прощалася із Джоном МакКейном. Політичні лідери – республіканці та демократи – зібралися разом навколо труни у знаменитій капітолійській Ротонді. Той сумний день був також і найвищою точкою в моральному плані. Одною з багатьох у цьому священному місці, яке називається Капітолієм. Неймовірний контраст порівняно з тим, що світ побачив 6 січня 2021 року. То була найнижча точка.
Я переконаний, що Америка переживе ненависть деяких американців – але, як і багатьом людям по всьому світові, мені було боляче. Я не маю права судити, але я маю право на цей біль. Мені боляче бачити Америку такою. "Я любив її за її порядність, за її віру в мудрість, за справедливість і доброту її людей. Я любив її, тому що це не просто місце, а ідея, за яку варто боротися", – казав Джон МакКейн. Америка – це рідний дім для мільйонів, але "сяюче місто на пагорбі" для мільярдів, таких, як я, хто не є американцем, але вірить у свободу, правду, повагу. Тому, будь ласка, не сприймайте як втручання, коли ці люди беруть до серця нинішні тривожні часи в Америці, ніби це їхня власна біда.
Читайте також: Прощальне звернення до американців Джона Маккейна
Мені також боляче, коли проводять хибні паралелі між двома українськими революціями з одного боку та подіями 6 січня з іншого. Для початку – українська Помаранчева революція 2004-го була на 100% мирною. Того року українська влада (підбурена Росією) зробила все, аби спровокувати насильство. Вона привезла в Київ тисячі східних українців, здебільшого шахтарів, у надії, що ті почнуть битись із протестувальниками. Але вийшло інакше. Ніхто не хотів битися. Натомість Майдан 2004 року був посланням миру. Люди ділилися одягом, харчами, дарували правоохоронцям квіти. Те, що мало бути моментом розколу, стало моментом єдності. Коротким, але незабутнім.
У 2013–2014 роках влада, знову ж таки з подачі Росії, зробила мирний протест неможливим. Все почалося з того, що міліція побила сотні людей, аби придушити протест. Наступного ранку на місці сотень були тисячі. Майдан був наповнений людьми – фотографії обійшли весь світ. Але мало хто за межами України знав, що весь простір під Майданом заповнений бутіками й магазинами одягу. Жоден із них не був розгромлений за три революційні місяці. І навіть коли десятки протестувальників були брутально вбиті на третій місяць революції, революція не перетворилася на злобний натовп. Злобний натовп прийшов пізніше – із російською окупацією на Донбасі.
Моя думка проста: є різниця між людьми, які обмануті та сліпі у своїй злобі, і людьми, які борються за свободу. Дві українські революції не були бунтом. Вони увійдуть в історію як моменти гордості. Натомість події 6 січня 2021 року будуть покриті ганьбою.
Багато років тому я закохався в Америку, про яку казав Джон Маккейн. У моєму особистому випадку, це була американська глибинка – Нью-Гемпшир. Місце, де я провів три тижні за студентським обміном, коли Радянський Союз іще був живий. То був березень 1991 року. У Москві, звідки ми вилітали, ішов сніг, а у Вашингтоні вже майже цвіли вишні. Відчуття було нереальне, ніби я потрапив у телевізор. А потім ми приїхали в Нью-Гемпшир – і це вже було інше відчуття. Ніби я потрапив у роман Марка Твена. Там я зустрів найтепліших, милих, веселих, найнебайдужіших людей, яких коли-небудь бачив.
Читайте також: Портников: Байден сприйматиме Україну всерйоз, а ось Зеленського – навряд чи
Вони не були "America first". Їм було діло до інших. Вони змінили мій світ, зробили його більшим і світлішим. Я став дипломатом, аби зустрічати на своєму шляху побільше таких людей. Це те, що Америка вміє робити: змінювати світ. То була Америка Джона Маккейна. Мені хотілось би, аби ця Америка повернулася за президентства Джо Байдена. Можливо, я помиляюся, але для мене, стороннього спостерігача, її повернення – це єдиний спосіб зробити Америку "знову великою".
Останні чотири роки ні США, ні світ загалом не показали себе великими. Трансатлантична партнерство послабилося. Європа не розуміла Америку, Америка була байдужа до Європи. Несвобода, на чолі з Володимиром Путіним, перейшла в наступ. Росія нападала на своїх сусідів і псувала душі тих, на кого не могла напасти. Вільний світ почав розвалюватися. Путін зміг переконати мільйони людей, що Америка нічим не краща, ніж будь-яка інша держава – або навіть і гірша. Іноді здавалося, що він переконав у цьому й Дональда Трампа.
Сподіваюся, що це зміниться за часів Джо Байдена. На коротку в історичному плані мить сяюче місто на пагорбі зникло під темною хмарою, але я знаю, що це місто все ще там, воно все ще стоїть. Ті, хто вірить у свободу, сподіваються, що хмара нарешті зникне. Ті, хто ненавидить свободу, сподіваються, що від міста залишаться уламки. Американцям варто показати, що ці останні не мають рації.
Почати можна з простої констатації: так, Америка краща. Час нагадати, що таке Америка. "Не місце, а ідея, за яку варто боротися".
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
