Візьміть дерево, звичайне плодоносне здорове дерево – і відрубайте від нього половину гілок. Яким воно буде? Якими б могли бути гілки, яким не дали розростися?
Про це пише журналістка Гала Кавун, повідомляє UAINFO.org.
"Голодомор, як і будь-який геноцид – це історія не лише про вбитих. Це також історія про ненароджених.
Так, наслідки Голодомору – в душах, поведінці, ментальності. Це те, що породжує біль і страх, сковує дух свободи. У його підсумку насправді загинуло значно більше людей, ніж ми можемо вважати сьогодні, адже багато хто помирав потім, від хвороб, з якими не міг справитися ослаблений організм, від (не)пережитого горя.
Жертви Голодомору – невідспівані і неоплакані. Це горе, жах, травми, непроговорені свідками й передані далі, наступним поколінням.
Але це також – про тисячі роді́в, яким не судилося відбутися.
Читайте також: Демографічні втрати України впродовж останніх десятиліть є настільки великими, що це вже стало національним лихом
Те, що ви є на світі і можете зараз це читати – величезне диво. Озирніться – скільки ваших двоюрідних-троюрідних ліній загинуло. Розкуркулена і заслана родина прадіда – декілька сімей. Двоє молодих, ще навіть не одружених чоловіків-одноосібників – якихось родичів вашої бабці, розстріляних за "квотами" за нібито-то підривну контрреволюційну діяльність. Братики і сестрички вашого дідуся, які загинули від Голодомору і його наслідків у 30-х роках. Чим далі і ширше ви будете копати, тим більше знаходитимете цих людей. Людей, кожен з яких міг мати дітей, а ті діти своїх дітей і так далі.
Але всі вони – оті діти – ненароджені.
Половина гілок нашого українського дерева – обрубані. При тому, що росте воно на землі, де всього вдосталь. Правда вдосталь. Вистачило б на всіх і ще залишилося. Тут тепло, тут багато води і сонця. Тут росте все.
Читайте також: Голодомор не був би можливий без знищення української державності – Пекар
Благодатна земля, що дарує достаток тим, хто трудиться на ній. Це відчувається навіть у наших віруваннях. У дохристиянських колядках і у світлих українських храмах, де склепіння небесно-блакитні, а святі на стінах – усміхнені й повнолиці.
І від того ця трагедія ще химерніша, а злочин окупантів – потворніший.
Коли ніч гасить день, ми запалюємо свічки пам'яті у кожній оселі, у кожному храмі та біля меморіалів по всій Україні, аби освітити землю й зігріти душі заморених голодом українців і оплакати тих ненароджених, чиї голоси додали б сил нації, чиї життя збагатили б її.
Ми пам'ятаємо – і в цьому наша сила. Ми вибороли собі це право – дізнаватися і осмислювати. Тільки ним треба користуватися. Мусимо користуватися! Бо ми – народилися", – Гала Кавун.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
