Росія називає майже всіх сусідів "недружніми країнами", але вона сама в цьому винна / Крым.Реалии
23 квітня Володимир Путін наказав чиновникам Кремля скласти список "недружніх країн". Поки що не відомо, хто саме потрапить в цьому списку. Але російські ЗМІ з посиланням на джерела повідомляють, що він буде складатися переважно з сусідів Росії.
Газета "Известия" писала, що "недружніми" в Москві будуть вважати США, Польщу, Чехію, Литву, Латвію, Естонію, Велику Британію, Канаду, Україну й Австралію. Найбільше вражає той факт, що 5 з 10 перелічених країн ділять з Росією кордон на суходолі, – пише у своїй статті експерт Atlantic Council Пітер Дікінсон, інформує UAINFO.org з посиланням на УНІАН.
В цей час шоста країна – Чехія – теж ще не так давно належала до розширеної європейської імперії Москви.
Чому так багато країн з історично давніми зв'язками з Росією тепер стали в очах Кремля "ворожими"? Зважаючи на те, що російські війська тримають в окупації значні частини території України, Грузії й Молдови, не потрібно довго думати, щоб здогадатися, чому члени пост-радянського регіону хотіли б триматися подалі від Москви. Однак, цю похмуру тенденцію не можна пояснити лише пострадянськими військовими вторгненнями.
Читайте також: Росіяни уклали угоду з дияволом: Путін перетворив Росію на злочинний картель
В реальності глибока недовіра, яка існує між Росією й її сусідами, дуже часто бере свій початок з давніх давен і відображає імперіалістичні інстинкти, які традиційно формували й визначали російську національну ідею. Можна зібрати цілу бібліотеку з нарікань про, вочевидь, ненаситний імперський апетит Росії. Ці слова століттями висловлювалися запаморочливою низкою мов включно з українською, грузинською, литовською, чеченською, польською і фінською.
Напевне, найкоротший коментар зробив відомий американський дипломат Джордж Кіннан. В 1944 році він підмітив: "Ревниве і нетерпиме око Кремля, зрештою, здатне розрізнити лише васалів і ворогів. І сусіди Росії, якщо вони не хочуть належати до перших, повинні змиритися з другою роллю". Остання країна, яка, говорячи словами Кіннана, змирилася з роллю російського ворога – це Україна. Більше, ніж з будь-якою іншою "недружньою країною", катастрофічний занепад двосторонніх зв'язків з Україною повинно підштовхнути Москву до сумнівів у мудрості свого змагального підходу до відносин з сусідами.
У цьому конкретному випадку особлива вина лежить на Володимирі Путіні. Коли він вперше прийшов до влади на зміні тисячоліть, пострадянська Росія й Україна були все ще неймовірно переплетені. Тож будь-хто, хто говорив про майбутній конфлікт між ними, вважався шахраєм або божевільним. Кордони між країнами були настільки розмиті, що другий президент України Леонід Кучма відчув потребу опублікувати книгу з назвою "Україна – не Росія". Путін швидко змінив всю динаміку відносин.
Його великим промахом було рішення приїхати в Київ перед президентськими виборами в 2004 році й напряму втрутитися в фінальний етап виборчої кампанії. Це характерно поблажливе втручання розлютило мільйони аполітичних українців, що зіграло ключову роль у початку "Помаранчевої революції" через кілька тижнів. Принижений цією зовнішньополітичною поразкою, Путін продовжив ставитися до України, як до лише частково суверенної країни. Він наполягав на праві Росії накладати вето на геополітичні рішення Києва, ставлячи під сумнів саму українську державність. Він знову і знову повторював, що росіяни і українці – це нібито "один народ". Зрештою, коли Україна всупереч російському президенту вирішила підписати угоду про асоціацію з ЄС, Путін влаштував вторгнення.
Через сім років після того неоголошена війна між Росією й Україною триває без завершення на горизонті. І ціле покоління молодих українців без пам'яті про спільне радянське минуле тепер знають, що Росія – це ворожий агресор. Підтримка українських проросійських партій впала до рекордно низьких показників. А очевидна більшість українців підтримують раніше непопулярне рішення приєднатися до НАТО. Важко уникнути висновку, що стратегія Путіна щодо України була поразкою історичних масштабів, яку він сам собі завдав.
Але хоч крах відносин з Україною був особливо травматичним, він був не унікальним. Від Балтії до Кавказу багато країн, які стали незалежними після падіння СРСР, відвернулися від імперіалізму й авторитаризму сучасної Росії за останні десятиліття. Натомість вони почали будувати більш тісних відносин з Західним світом. Тим часом, Москва зрозуміла, що у неї немає інструментів м'якої сили, здатних конкурувати із Заходом. Тому вона зробила ставку на грубу силу як крайню тактику проти Молдови, Грузії й України.
В ідеальному світі така велика кількість сусідів в списку "недружніх країн" від Кремля повинна була б спровокувати жваві дебати у російському суспільстві про очевидну потребу покращити відносини. Але цього не станеться. Натомість ЗМІ Кремля продовжать звинувачувати сусідів у нерозумній "русофобії", поширюючи при цьому теорії змови про плани Заходу підірвати російську велич.
Читайте також: Конфликт России с Украиной не может быть разрешен, пока у власти находится Путин, – экс-депутат Госдумы РФ
Всі бачили це кіно й раніше. Впродовж останніх двох десятиліть Москва бурчала про розширення НАТО в Центральній Європі й Балтії, виставляючи це доказом західних планів оточити й підкорити Росію. Такий погляд повністю ігнорує факт, що всі ці країни самі подали заявки на членство в НАТО. І їхній мотивом була потенційна загроза російської агресії. Москві буде важко це визнати, але жодна країна не була кращим вербувальником НАТО, ніж сама Росія.
Причин очікувати найближчим часом змін у складних російських відносинах з сусідами немає. Натомість країни вздовж східного флангу Європи будуть лишатися на передовій загострення конфронтації між Росією і Заходом. Вони заслуговують значно більшої міжнародної солідарності й підтримки, ніж зараз отримують. Багато європейських країн через свою географію не мають такого прямого досвіду контактів з Кремлем. І їм часто важко оцінити ту тривогу, яке переживають безпосередні сусіди Росії.
24 квітня міністр закордонних справ Німеччини Гайко Мааас відкинув заклики запровадити жорсткіші санкції проти Кремля, назвавши їх "конфронтаційним галасом". Натомість, він заявив, що Німеччина хоче "добросусідських відносин з Росією". Такі дипломатичні заяви можуть здатися розумними в відносно безпечному Берліні. Але вони ігнорують реальну ситуацію на сході, де Росія поки не продемонструвала бажання будувати добросусідські відносини.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
