14 березня в Україні відзначають День українського добровольця – день людей, які свідомо вирішили взяти до рук зброю і стати на захист країни. Для багатьох із них цей вибір був непростим, але визначальним для всього подальшого життя. Військовий, командир підрозділу "Терра" у 3-й ОШБр Микола Волохов з позивним "Абдула" розповів журналістці УНН про свій шлях від молодого випускника університету до аерозвідника і бійця, будучи добровольцем.
Після завершення університету "Абдула" майже одразу опинився на фронті. Рішення йти воювати приймалося у час, коли країна тільки починала усвідомлювати масштаби загрози. Військовий каже, що довго не вагався, хоча й розумів, що цей вибір змінить життя.
Коли все почалося у 2014 році, звичайно, я думав і зважував. Але в мене був спогад ще з дитинства: ми дивилися новини, де показували біженців, і я запитав у батька, чому молоді чоловіки теж тікають. Він сказав, що й сам не знає. І ця розмова мені запам’яталася. Тому коли постало питання захисту країни, я зрозумів: якщо ти молодий, маєш сили і не готовий боронити своє, то які в тебе шанси на майбутнє? Я захистив диплом і буквально одразу поїхав на війну
– каже "Абдула".
Перший бойовий досвід військовий отримав у 2014 році, коли долучився до добровольчого підрозділу. Тоді багато речей були неорганізованими, а рішення часто приймалися просто на місці. Навіть вибір позивного відбувався спонтанно.
Нам сказали: хлопці, придумайте собі позивні, щоб вас якось зафіксувати. Ми стояли й довго думали, бо здавалось, що це дуже серйозне рішення. А один боєць сказав: та не переймайтесь, ми їх щотижня мінятимемо. Виявилося, що це не так і позивний, зазвичай, лишається на все життя. І хоча потім була можливість його змінити, я вирішив залишити той, що обрав тоді
– наголошує військовий.
З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році військовий знову повернувся до війська. Каже, що цього разу рішення було зовсім іншим за відчуттями. Якщо у 2014 році багато хто йшов із певним романтизмом, то тепер він чітко розумів, що таке війна.
Чесно кажучи, вдруге йти воювати я не хотів. Бо вже знав, що це таке і наскільки це важко. Але коли росіяни пішли на Київ, у мене навіть не було процесу роздумів. Рішення було прийняте ще у 2014 році. А ще мені почали дзвонити друзі, які хотіли долучитися, але не мали досвіду. І я зрозумів, що моя місія – зібрати їх і зробити все, щоб вони не загинули, обороняючи Київ
– згадує "Абдула".
За роки війни, "Абдула" пройшов шлях від бійця піхоти до військового, який працює з сучасними технологіями. Спочатку був розвідником і виконував завдання на передовій, а згодом почав працювати з дронами та коригуванням артилерії. Саме технології, каже він, стали одним із факторів, які змінили хід війни.
Спочатку ми ходили в розвідку пішки – дивилися позиції ворога, робили засідки, виконували диверсійні завдання. Потім з’явилися дрони, і ми почали коригувати артилерію. Одного разу двома залпами вдалося знищити майже батарею ворожої артилерії. У той момент стало зрозуміло, що майбутнє війни, все ж, за технологіями
– каже "Абдула".
Військовий каже, що добровольці відіграли особливу роль у перші місяці війни. Саме вони часто першими реагували на загрозу, коли ситуація була найбільш невизначеною. І від їхньої кількості залежало, чи зможе країна витримати перший удар.
Коли ти йдеш добровольцем, ти йдеш у повну невідомість. Ніхто не знає, що буде завтра. Ми тоді думали: якщо проживемо три дні боїв у Києві, то це вже буде великий результат. Але саме те, що тисячі людей тоді взяли зброю – показало ворогу, що їхній план бліцкригу не спрацює
– підкреслює військовий.
Сьогодні добровольців на фронті менше, ніж на початку повномасштабної війни, визнає військовий. Це природно для затяжного конфлікту, адже суспільство втомлюється, а люди прагнуть передбачуваності. Проте, мотивовані бійці все одно приходять, причому різної вікових категорій, каже військовий.
Звичайно, добровольців стало менше, ніж на старті. Але вони є. І це люди, які усвідомлено приймають рішення. Багатьох лякає невизначеність – ніхто не знає, скільки ще триватиме війна. Але ті, хто все ж приходить добровільно, справді дуже сильні люди
– розповів "Абдула".
У День українського добровольця військовий каже, що насамперед думає про побратимів, з якими пройшов цей шлях. Для нього це не просто дата в календарі, а нагода згадати людей, які зробили свій вибір у найскладніший момент.
У цей день я подзвоню своїм друзям, з якими ми разом пішли ще у 2014 році. Скажу їм, що дуже поважаю їх за те рішення. Бо саме завдяки таким людям Україна досі є Україною. І росіяни вже четвертий рік не можуть нас зламати
– каже військовий.
Він каже, що допомагати фронту можна по-різному, і не лише безпосередньо на передовій.
Якщо є внутрішнє бажання, можливість і сили долучатися до підрозділів Сил оборони – варто це робити. Зокрема, запрошую до третього армійського корпусу. У нас дуже багато різних спеціальностей – пов’язаних і з військовою роботою, і з технологіями, і з плануванням, і з забезпеченням. А ті люди, які добровільно допомагають фронту, навіть не будучи військовими, теж у певному сенсі добровольці. Тож сьогодні, в певному розумінні, і їхнє свято
– каже військовий.
Окрім того, "Абдула" щиро подякував усім тим людям, котрі підтримують військових у тилу.
Я дуже всім вдячний, хто підтримує, дуже всім вдячний, хто донатить. Дуже всім вдячний, хто працює на підприємствах, які пов'язані з забезпеченням війська. І просто людям, які, знаєте, коментарі пишуть, присилають там фотографії, або малюночки дітьми намальовані
– підсумовує "Абдула".
