Інститут державних секретарів, які мали обиратися на п'ять років і таким чином бути незалежними від змін політичного керівництва міністерств, не виправдав сподівань. Про це заявив член парламентського комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування зі «Слуги народу» Віталій Безгін, йдеться в статті «Главкома» «Куди зникають держсекретарі? Реформа, яка зазнала краху».
«Спочатку посада держсекретаря, дійсно, створювалась, аби забезпечити її незалежність від зміни політичного керівництва, – каже Віталій Безгін. – Але враховуючи нестабільність державної служби, а тим більше в період повномасштабної війни, жодного дня на практиці воно так і не працювало. Плинність кадрів на посаді держсекретаря шалена, і кожен міністр, як правило, призначає на неї свою людину. Теоретична модель просто не витримала випробування практикою».
Безгін стверджує, що приклади справжніх носіїв інституційної пам'яті треба шукати точно не серед держсекретарів. Як приклад, навів «аксакала» В'ячеслава Негоди, який пропрацював на посаді заступника міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ (потім – розвитку громад та територій) в урядах Яценюка, Гройсмана, Гончарука та Шмигаля, а зараз перекинутий на нову ділянку – очолює Тернопільську ОВА.