Безпосередньо з дня заколоту Пригожина абсолютно незрозумілою була роль армії в цьому заході. Армія не виступила проти заколоту. І в Ростовській, і у Воронезькій області великі прифронтові військові з'єднання пропустили заколотників без жодного пострілу, пише у своєму блозі російський історик і політолог Андрій Зубов, інформує UAINFO.org.
Тепер поширюються чутки про затримання або, щонайменше, ізоляцію генерала Суровікіна — фактичного командувача російських військ в Україні. Якщо це так, то можна з упевненістю сказати, що заколот Пригожина — це тільки надводна частина величезної крижаної гори широкої військової змови проти Путіна і його ближнього кола. Було зручно не залучати регулярні війська в «марш справедливості». Чорну справу захоплення влади й усунення Путіна за нейтралітету армії мали зробити найманці, а вже потім виступили б генерали.
У цьому випадку йдеться не про збереження і легалізацію Вагнера — що генералам до Вагнера? — він їхній конкурент, а про зміщення нездалої у війні групи Путіна і про вихід з української війни без втрати обличчя.
Звідси й контакти змовників з американською розвідкою, про що майже відкрито заявляють і Джон Кірбі, і Ентоні Блінкен, розповідаючи, що американська розвідка в деталях знала про підготовку заколоту, але довірила свої дані лише кільком конгресменам і чиновникам, допущеним до вищого рівня державної таємниці.
Усе це дуже нагадує невдалу антигітлерівську змову 20 липня 1944 року в Німеччині. Її влаштували не переконані антинацисти, не ліберальні політики, які звідкись взялися, а генерали й офіцери Вермахту, які вірно служили Гітлеру, поки його божевільні плани успішно здійснювалися. Ці німецькі генерали й офіцери щосили сприяли нацистській авантюрі, поки не переконалися, що вона провалена.
Нагадаю, що у вересні 1943 року з війни вийшла Італія — головний союзник Гітлера в Європі. У червні 1944 року почалася висадка англо-американських військ у Нормандії. А через три місяці після змови 20 липня американські війська увійдуть уже в перше місто Рейху — Аахен.
Гітлер і його оточення сподівалися на диво, народ Німеччини був отруєний геббельсівською пропагандою і не розумів, наскільки близька країна до повного розгрому, а ось бойові генерали та офіцери Вермахту все бачили і все розуміли. І вони вирішили врятувати Німеччину від національної катастрофи ціною усунення Гітлера. Не вийшло. За дев’ять місяців Гітлер усунув сам себе, Німеччину, що лежала в руїнах, окупували силами антигітлерівської коаліції, а капітуляцію підписали беззастережну.
Я далекий від порівняння моральних якостей графа фон Штауфенберга і Євгенія Пригожина. Вони ні в чому не схожі, як і генерал Суровікін з генералом Роммелем або фельдмаршалом Браухічем. Йдеться про іншу схожість — і ті, і ті прекрасно знали становище на фронті й розуміли, що воно безнадійне. Вони прекрасно розуміли також, що продовження війни призведе до повної втрати влади нинішнім керівництвом, а отже, і до втрати їхнього власного благополуччя, а можливо, і життя. І тому вони зважилися на змову проти божевільного фюрера, що в Москві у 2023, що в Берліні в 1944.
Але наслідки для змовників виявилися в Москві зовсім не такими трагічними. У Берліні, як ми пам’ятаємо, тих, кого не було страчено в ніч невдалого перевороту, судив і стратив Гітлер через кілька місяців. Майже всіх.
А тут Пригожину з армією було дозволено піти в Білорусь після всіх суворих вигуків Путіна про зраду й удар у спину. Висновок один — у Путіна в червні 2023 сил істотно менше в силових відомствах, ніж у Гітлера в липні 1944.
Джон Кірбі сказав, що в суботу й неділю, тобто в дні заколоту, США провели дуже плідні переговори з Кремлем. Очевидно, вони були не тільки про безпеку дипломатів. Найімовірніше, вони були про зброю масового ураження. Перемога заколотників могла зробити доступ до ядерної зброї неконтрольованим принаймні в деяких регіонах Росії. І це поставило б увесь світ перед лицем армагедону. Можливо, саме щоб цього не допустити, і було дано згоду на збереження Путіна в Кремлі, а заколотникам виторговано прийнятні умови відходу.
Очевидно також, що Путін намагатиметься не дотримуватися досягнутих домовленостей. Але в умовах явної невдачі української війни для нього це означатиме тільки одне — самому досягти прийнятного миру з Україною і Заходом і так зберегти свою владу. Надії на перемогу вже немає, надії на армію тепер немає.
З історії ми знаємо, що Гітлер нічого "розрулити" не зміг, і за 20 липня 1944 року невідворотно настало 30 квітня 1945-го. Історія ніколи не повторюється в деталях. Залишається чекати російської розв’язки, момент якої вираховувати марно.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
