Шість років тому безліч людей у зовсім різних країнах мучилися питанням: «Та чому ж це лайно таке популярне?» Йшлося про першу частину еротичної, прости господи, драми «50 відтінків сірого». Дуже дивно. Бо трохи раніше, десять років тому, панство так само бідкалося, але стосовно першої частини роману «50 відтінків сірого». Мовляв, матінко, чи ті жінки подуріли, аби читати таку дурню?
Звісно, йшлося не лише про рафінованих любителів авторського кіно, але і про значно менш вибагливих глядачів. «50 відтінків сірого» (і романи, і фільми) одразу отримали статус «так погано, що аж добре». І поки одні дивувалися та кепкували, інші зрозуміли, що треба не сміятися, а негайно робити аналітику всього цього феномену рівня Олега Винника. Аби зрозуміти, на що так активно клюють глядачки, і зробити щось схоже, пише Лєна Чиченіна для "Детектор медіа", інформує UAINFO.org.
І таки вдалося! Рік тому поціновувачі кринжових еротичних драм отримали новий суперхіт — «365 днів». Це польська екранізація польського ж однойменного бестселера. Історія пристрасного кохання польки Лаури та сицілійського мафіозі Массімо одразу стала міжнародним хітом.
А наприкінці червня цього року світові явився серіал «SexLife» — вісім епізодів, у яких змучена домогосподарка Біллі обирає між чоловіком та колишнім коханцем. Успіх неймовірний. Глядачки в захваті. Сценарій, гра акторів, діалоги — ідеальні, якщо ви з п’яною компанією вирішили подивитися гарну комедію, а «Сватів», як на зло, почали дублювати українською.
Ба більше: автори всіх цих «шедеврів» не лише знайшли правильну технологію виготовлення, але й поступово вдосконалюють її та навіть пристосовують до феміністичних викликів. Тому пропоную вам своє бачення їхньої еволюції. Одразу зізнаюся, що я — пристрасна шанувальниця такого контенту й готова дивитися його в будь-яких обсягах. Отже маю з чого робити висновки.
Читайте також: Солістка гурту KAZKA заявила, що вона квір
Одразу почну з інформації, яка вас може засмутити. Тримайтеся. Цілком можливо, за років двадцять усі ці стрічки стануть кінокласикою. Як це сталося з картиною «Дев’ять з половиною тижнів». Образи Кім Бесінгер і Міккі Рурка — одні з найбільш упізнаваних, не кажучи вже про стриптиз героїні під «You Can Leave Your Hat On». А вже тим паче не згадуючи легендарну сцену біля холодильника.
Фільм вийшов у прокат 14 лютого 1986 року і з тріском провалився. За рік він отримав одразу три номінації на антипремію «Золота малина» — за найгірший сценарій, найгіршу акторку та найгіршу пісню. Але. Перейшовши з кінопрокату у відеопрокат, «Дев’ять з половиною тижнів» раптом вистрілив і став хітом. Можливо, еротику дивитися людям усе ж комфортніше вдома.
Нагадаю, що це оповідь про співробітницю галереї Елізабет та інвестора Джона. Між ними — пристрасть, симпатія та БДСМ. Джон — типовий аб’юзер, Елізабет саме в цей період часу відчуває потребу в такому чоловікові. Проте дуже швидко розуміє, що все це йде кудись не туди, й завершує стосунки. В однойменній книжці Елізабет Макнілл значно глибше змальовані такі стосунки. Саме читачам, а не глядачам вповні відкривається внутрішній світ жінки, яка лежить зв’язаною на дивані, доки її бойфренд миє за нею посуд. І чому це неможливо витримати більше, ніж дев’ять із половиною тижнів.
Звісно, головною фішкою цієї стрічки були доволі відверті еротичні сцени. Але це були правильні еротичні сцени, незвичні, з психологізмом та Міккі Рурком. До речі, зазвичай герої-чоловіки в цих фільмах отримують схожий типаж. Він також часто трапляється серед різних «викладачів» у школах пікаперів. Фішка номер два — принцип, який тоді ще вважався еталонним для любовних драм. «Красива жінка, красивий чоловік у красивих обставинах, які не можуть бути разом».
Читайте також: Дженнифер Лопес дала откровенное интервью: "Сейчас самое лучшее время в моей жизни"
І ось, через 30 років «Дев’ять з половиною тижнів» дає свої плоди. Знову вдається знайти правильну еротику, й теж на БДСМ-тематиці. І знову книжка виявляється значно відвертішою. Що зрозуміло — вікові обмеження в кінотеатрах США суворі до різноманітної розпусти та аморальної поведінки. Кардинально змінюється лиш принцип того, що герої не можуть бути разом. Він був страшенно привабливим, позаяк показував аудиторії те, чого б їй самій дуже хотілося спробувати, але бракує сміливості чи життєві обставини занадто нудні та не передбачають пригод. «50 відтінків сірого» принесли ще кращий принцип. Це ситуація, яка взагалі неможлива. Щось схоже з казкою про Івана-дурня, який лежить собі днями, а все навколо якось саме робиться.
Головна героїня Анастейша — нічим не примітна студентка, але в неї закохується мільярдер Крістіан, хоч зовсім не зрозуміло, що саме його в ній зацікавило. Мільярдеру — 27. Абсолютно «реалістично». Проте по-іншому не можна. Справжні багатії нам не підходять, бо їм буде за п’ятдесят, а цільова аудиторія фільму — 15-16 років. Їм потрібен молодий багатій. Молодий, сексуальний любитель збочень. Але, на відміну від героїні «Дев’яти з половиною тижнів», Анастейша не збирається від нього тікати. Бо ж, як відомо, кожного чоловіка можна перевчити на зручного саме тобі. Навіть якщо він цього не хоче.
Також авторам «50 відтінків сірого» вдалося виліпити такий собі чудовий недофемінізм. Усе ж живемо ми в перехідний період, однією ногою — в темному патріархальному минулому, а іншою — у світлому рівноправному майбутньому. І як тут бути? Якось треба викручуватися. Тому на допомогу прийшов орвелівський принцип дводумства, який у нашому випадку звучить так: «Я незалежна жінка, але купи мені айфон».
Анастейша, з одного боку, описується як професіоналка своєї справи, яка йде до успіху та визнання. Але посаду свою отримує лиш тому, що її чоловік купує видавництво, в якому вона працює. Вона наче і приймає власні рішення, але часто їхні наслідки розгрібає чоловік.
Із цією проблемою вже значно краще розібралися творці книжки та фільму «365 днів». Це теж три книжки-бестселери та поки що одна частина фільму. Головна героїня — директорка готелю. Свого чоловіка мрії вона зустріла вже в такому статусі. Вона, що називається, добилася всього сама, але і втомилася від слабких чоловіків. І ось — на її життєвому шляху зустрічається молодий, звісно, заможний мафіозі. Тут автори бодай хоч якось пояснили, чому такий молодий і такий багатий.
Героїня «Дев’яти з половиною тижнів» теж мріяла про «сильну руку», але автори не брехали глядачам і показали, що це бажання дуже швидко минає, бо постійно ходити із синцями дещо набридає. У «365 днях» же вирішили використати прийом описання привабливого, але неможливого. Мафіозі викрадає нашу директорку готелю і ставить їй умову: якщо ти в мене не закохаєшся за 365 днів, то я тебе відпущу. Якщо закохаєшся — ми одружимося.
Якщо сльози заважають вам говорити, то мусите ще трішки протриматися. Героїня спочатку викрикує гасла на кшталт «моє тіло — моє діло», але майже одразу йде з мафіозі на шопінг і змушує купувати гору одягу. Надалі вона поводиться як типова утриманка, цим ще й доповнюючи стереотип про «легковажну любительку грошей зі Східної Європи». Але ми знаємо, що вона не така. Бо десь у паралельному житті — вона успішна менеджерка.
Стрічка наповнена доволі відвертими еротичними сценами, а виконавець головної ролі Мікеле Морроне миттєво став сексуальною фантазією мільйонів дівчат та жінок. Щоправда, зовсім недавно він підклав їм усім величезну свиню, зробивши камінгаут та показавши свого бойфренда.
Ну і, нарешті, найсвіжіший шедевр. Обережно, будуть спойлери. Мінісеріал «SexLife» із кінця червня висить у топі Netflix. До речі, як і «365 днів», він вийшов в онлайн-кінотеатрі, що дозволило зняти еротичні епізоди вдесятеро сміливішими, ніж у «50 відтінках сірого». Поганий сценарій, жахлива акторська гра та діалоги, від яких пронизує іспанським соромом, — усе це на місці, дякувати богові. Проте сама ідея серіалу, його посил, здається, еволюціонували значно далі, ніж попередні зразки.
Тут нам одразу дають зрозуміти: образ берегині буде поховано остаточно. І не просто, а з поясненнями. Головна героїня — зразкова дружина, яка сидить вдома, виховуючи двох дітей. Її чоловік — уже не супербагатій, а просто і цілком реалістично успішний у своїй професії. У них чудовий будинок, ідеальне життя, але аж надто воно схоже на ретельно знятий рекламний ролик. Річ у тім, що молодість у нашої героїні була доволі бурхливою й теперішнє життя виявилося для неї надто нудним. Вона полишила кар’єру, засумувала й на додачу випадково зустріла колишнього коханця, з яким мала неймовірно бурхливі стосунки.
І ось протягом майже всього серіалу вона мучиться вибором. Чоловік, який влаштовує її у всьому, крім сексу. І коханець, який не влаштовує ні в чому, окрім сексу. В результаті вона обирає обох. У такий спосіб автори «SexLife» хоч і доволі нарочито і плакатно, але розповідають жінкам, що вони можуть жити так, як їм захочеться. І, судячи з популярності серіалу, така розповідь жінками сприймається дуже добре. Зокрема і в Україні. Можливо, й нашою домогосподаркою Антоніною.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
