Жовтий Клин. Пам'ятник гербові Енгельського муніципального району. Місто Енгельс Саратовської області, колишня назва – Покровськ, до того це була Покровська слобода, яку заснували українські чумаки 1747 року. Поволзькі німці називали місто Kosakenstadt
У свідомості росіян сформувався стійкий міф: мовляв, Волга – це російська ріка. Як і те, що Крим теж російський. Насправді і Поволжя (Надволжя), і Крим – це регіони, які не мали стосунку до формування російського етносу
Про це у своєму блозі на "Радіо Свободі" пише Петро Кралюк, повідомляє UAINFO.org.
У період Середньовіччя ці краї належали до Золотої Орди, де в основному переважали кочові тюркські етноси. Після розпаду цієї держави в XV столітті виникла низка ханств, наймогутнішим із яких було Кримське. Також у Поволжі з’явилися ханства, зокрема Казанське й Астраханське. Останні стали об’єктом експансії Московії, яка прагнула освоїти золотоординський простір. В 1550-х роках, за часів правління царя Івана Грозного, московити пікорили ті ханства.
Однак завойовникам потрібно було освоїти території, окультурити їх, закорінити тут землеробське населення. Зробити це з допомогою росіян-московитів було складно. І немалу роль в освоєнні Поволжя відіграли саме українці. Адже цей регіон був степовим, як і степи Північного Причорномор’я, які заселив український люд. Тому для українців поволзькі степи виявилися ніби "своїми".
"Оглядова карта українських земель", укладена Степаном Рудницьким (1917 рік)
І козаки, і чумаки
Заселення українцями Поволжя почалося ще із середини XVII століття. Щоб організувати оборону від кочівників, московські урядники почали селити тут українських козаків, які служили в залогах волзьких міст і на пограниччі, так званих сторожових лініях. Петро І спеціально наполягав на тому, щоби тут поселяли саме українців.
1718 року на Поволжі почалося спорудження сторожової лінії із центром у місті Царицині (нинішній Волгоград). Сюди в 1732-му переселили 537 сімей українських козаків, які заснували кілька слобід. Серед них – слободу Дубівку, яка стала центром заснованого 1733 року Волзького козацького війська, котре складалося з українських і донських козаків.
Мапа України 1918 року, яку уклав Степан Рудницький
Надволжя стало місцем міграції українського козацтва, яке в той час зазнавало утисків на Гетьманщині та Слобожанщині. Для українців цей регіон ніби став "новою Січчю". Адже тут, незважаючи на небезпеки пограничного життя, існувала воля. А влада державних структур не особливо давала про себе знати.
Невипадково на Поволжі в 1774-му спалахнуло повстання під проводом Омеляна Пугача (Пугачова). Цього ватажка підтримало Волзьке козацьке військо, а українська Дубівка охоче перейшла на бік повстанців.
Омелян Пугачов (1742–1775) – донський козацький отаман, який походив із українських козаків Донщини, один із керівників селянської війни на землях Російської імперії в 1773–1775 роках
Загалом український чинник у Пугачовському повстанні був одним із головних. Фактично це було повстання українських козаків разом із російськими "казаками" (яїцькими, донськими) і тюркськими народами Поволжя, Приуралля, Західного Сибіру проти російського самодержавства. Тому після придушення цього повстання, в 1776-му, Волзьке козацьке військо розформували. У часі це майже збіглося із ліквідацією Запорізької Січі 1775 року. Таким чином Катерина ІІ вирішила розправитися з українською козацькою вольницею.
Дещо пізніше, ніж українські козаки, на Поволжі з’являються українські чумаки. На відстані 300 кілометрів на схід від міста Саратова розташоване озеро Ельтон, на дні якого є поклади солі.
Ельтон – найбільше в Європі солоне озеро (мінеральне озеро) з ропою, з якого українські чумаки добували сіль. Озеро розташоване на півночі Прикаспійської низовини в нинішній Волгоградській області Росії, поблизу кордону з Казахстаном
Читайте також: Нищення Сірого клину: Росія воює з українцями не лише в Україні
Дерев'яні стовпці у воді, покриті сіллю. Озеро Ельтон
Соляний промисел розпочався тут ще в XVII столітті. 1747 року видобування солі на цьому озері та її продаж, який давав великі прибутки, стали монополією царського уряду. Однак доставка солі з Ельтона до Саратова, де існувало спеціально створене Соляне комісарство, була непростою справою. Адже транспортувати сіль постійно зважали кочівники-калмики, які чинили напади. Тому царські урядники почали використовувати українських чумаків, які мали досвід такого непростого й ризикованого транспортування. Першими прибули сюди чумаки з Харківщини й Полтавщини.
У другій половині XVIIІ – на початку ХІХ століття на протилежному березі Волги від Саратова козаки й чумаки заснували низку слобід і хуторів. Серед них найзначнішою стала Покровська слобода (зараз місто Енгельс). До речі, гербом цього міста є віл, який везе сіль.
Герб нинішнього міста Енгельса Саратовської області Росії. Бик і сіль на гербі нагадують про українських чумаків, які у ХVІІІ столітті заснували Покровську слободу (від 1931 року – Енгельс). Поволзькі німці називали місто Kosakenstadt
Царський уряд надав українським чумакам Поволжя певні привілеї. В 1797-му їх звільнили від військових повинностей, податків, наділили землями, як державних селян приписали "до Ельтонського озера". Ці чумаки творили окремий соціальний стан із певними привілеями. При цьому вони підтримували зв’язки з чумаками України, які приїжджали на Поволжя купувати сіль, рибу, інші товари. Чимале значення в цих зв’язках відігравала згадувана Дубівка, розташована на перехресті торгових шляхів Поволжя й Подоння.
Чумак із мішками солі на возі
Освоєння українцями ельтонських земель навіть позначилося на їхній місцевій народній творчості. Зокрема, фольклористи записали пісню, в якій є такі слова:
Ой упала нивка в кінці материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка.
Іде та козак дорогою: "Помагай Біг жінці!"
Вона стала, одказала, сердешним назвала…
Вона ж сія слава на всю Ельтон пала,
Що дівчина козаченька серденьком назвала.
Озеро Ельтон
Дерев'яні стовпці вкриті візерунками кристалізованої солі
Щоправда, із часом видобуток солі в районі озера Ельтона почав скорочуватися. Й 1828 року "ельтонські" чумаки втратили пільги. Їх перевели до категорії державних селян, на них наклали відповідні податки й повинності.
Українські поселення на Поволжі
Українські поселенці відіграли помітну роль у розвитку економіки Поволжя, а також культури цього регіону. Зокрема, вони сприяли утвердженню тут землеробства, зробили чимало для поширення православ’я.
Як правило, засновуючи те чи інше поселення, українці спочатку будували храм, який освячували в певне церковне свято. Від назв цих храмів часто походили назви слобод-поселень – наприклад, слободи Покровська, Успенська, Богословська тощо.
Читайте також: Не просто миру. Якої перемоги над Росією варто прагнути
Мешканці українських слобід жили окремо від представників інших народів. Навіть наприкінці ХІХ століття, як зазначали дослідники, вони в більшості випадків зберігали свою мову й побутову культуру.
Чимало назв цих поселень указують на їхнє українське походження. Наприклад, Велика й Мала Чернігівка в теперішній Самарській області; Луганське, Львівка, Полтавка, Семено-Полтавка – у Саратовській області; Київка, Київське, Ніжинське, Нова Полтавка, Фастів, Харківка – у Волгоградській області.
Саме в цих трьох областях, а також в області Астраханській переважно сконцентровані українські поселення. У них і далі мешкають люди з типово українськими прізвищами, наприклад, Шевченко, Коваленко, Мірошниченко, Ткаченко, Пихиєнко тощо.
Жовтий Клин. Виступ українського ансамблю бандуристок біля пам'ятника Тарасові Шевченку в селищі міського типу Самійлівці Саратовської області. 1980-ті роки
Жовтий Клин. Фестиваль української культури. Виступ бандуристок біля пам'ятника Шевченкові в Самійлівці. Світлина до 2001 року
Жовтий Клин. Учасниці ансамблю бандуристок "Чарівниці" біля пам'ятника Тарасові Шевченку в селі Старому Хопері Балашовського району Саратовської області. 1978 рік
"Світова мапа з розміщенням Українців по світу" Юрія Гасенка, видана в 1920 році у Відні
Зрозуміло, що Поволжя було місцем колонізації й інших етносів, зокрема російського, який став тут переважати. Спеціально царський уряд селив сюди й німців, які створили тут низку поселень. Місцеві ж українці зазнавали русифікації. Особливо це стосувалося тих, які переселялися в міста.
Незважаючи на міграційні процеси, українці лишалися на Поволжі однією з найбільших етнічних груп (після росіян). Так, за переписом 1926 року, у Сталінградській губернії мешкали майже 141 тисяча українців, що становило близько 10%. У Саратовській губернії їх було понад 202 тисячі (близько 7%).
У міжвоєнний період, із 1923-го по 1941 рік, більшовики створили радянську автономну республіку німців Поволжя. Згідно із переписом 1926 року, у ній жили 68,5 тисяч українців. Це було майже 12% населення республіки. Українці були третьою за кількістю (після німців і росіян) етнічною групою цього адміністративного утворення.
Ухвалена 31 січня 1926 року конституція республіки передбачала функціонування в ній трьох офіційних мов – німецької, російської та української. Однак цю конституцію, як й інші конституції автономних республік, не затвердив Усеросійський центральний виконавчий комітет рад.
Столицею ж автономної республіки німців Поволжя було місто Покровськ – колишня заснована українцями Покровська слобода. До речі, німці іменували це місто Козакенштадтом, тобто містом козаків. В 1931-му Покровськ-Козакенштадт перейменували на Енгельс.
Незважаючи на русифікацію, все ж значна частина українців Поволжя зберегла свою ідентичність. Це значною мірою обумовлено специфікою української міграції в цей регіон. Адже вона мала давню традицію. І місцеві українці розглядали Поволжя як свою землю. Нині, наприклад, у Волгоградській області близько 82 тисяч осіб вважають себе українцями. В окремих її районах (Новомиколаївському, Єланському, Руднянському, Жирновському, Данилівському, Старополтавському) вони становлять близько 10–20% населення.
Загалом же історія українців Поволжя є цікавою й повчальною. Та, безперечно, заслуговує на увагу.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
