Добігає кінця стресовий 2020 рік. На перший погляд, він не був порожній на загалом достойні досягнення.
До найбільш визначальних варто зарахувати такі:
проведення офлайн 22-го саміту Україна-ЄС, поглиблення секторальної інтеграції до ЄС та узгодження змістовної спільної заяви;
збереження консолідованої санкційної політики проти російського агресора та загалом міжнародного тиску на Кремль з метою відновлення суверенітету і територіальної цілісності України;
активізація просування міжнародної платформи деокупації Криму на засадах напрацювань попередніх років;
отримання програми розширених можливостей НАТО та представлення українського бачення змістовного наповнення цієї програми;
укладення угоди про стратегічне партнерство та зону вільної торгівлі з Великою Британією;
поглиблення стратегічного діалогу з Туреччиною.
Окрім цього, приділялася увага залученню партнерів до розбудови потенціалу українського війська. Не бракувало двосторонніх контактів, якщо взяти поправку на ковідні обмеження.
Але відкинувши формальний бік, варто зосередитися на відстеженні слабких сторін, на які варто звернути увагу в новому році.
Про це для ЄвроПравди пише Костянтин Єлісєєв, інформує UAINFO.org.
1. Україна продовжувала перетворюватися на об’єкт світової політики.
Давно забуто про принцип "нічого про Україну без України", а кризовий 2020 рік лише додав браку стратегічного мислення на Банковій.
Добре відомо, що будь-яка криза – це можливість для ривка вперед. Але це справедливо лише за умови, якщо така криза проаналізована, а варіанти розвитку ситуації прораховані на кілька кроків вперед.
На жаль, риторика Банкової засвідчила, що немає ані першого, ані другого. На посаді президента Зеленський взяв собі на озброєння гасло "нам би день вистояти та ніч протриматись".
Найочевидніші результати такого підходу – повзуча деградація державного управління, відсутність України серед пріоритетних країн для вакцинування та нічим не підкріплений крихкий режим тиші на Донбасі.
2. У 2020 році продовжували знецінюватись регіональні позиції України.
Бачимо відсутність лідерських ініціатив України та бачення місця і ролі нашої держави в колі найближчих сусідів.
Тому марно сподіватися, що без активного залучення президента по-справжньому вистрілить Люблінський трикутник чи будь-яка інша ініціатива подібного характеру. Хоча в регіоні було більш ніж достатньо подій, включаючи ескалацію насильства в Білорусі чи перемогу Маї Санду, аби продемонструвати прикладне значення, в тому числі згаданого трикутника.
3. Брак нових амбітних ініціатив
Хоча ухвалення двох кримських резолюцій, рішення Міжнародного кримінального суду щодо Донбасу та Криму, продовження секторальних санкцій ЄС є позитивним свідченням результативності послідовної політики у відсічі збройної агресії РФ. Однак не було навіть спроби по-новому переосмислити перевірені кроки та закласти більш амбітні цілі.
Не є винятком анонсована президентом Кримська платформа, ідея про яку знайшла своє відображення в резолюції Європарламенту ще в 2017 році та обговорювалася з європейськими партнерами.
Читайте також: Как отмазывают "нужных" Зеленскому негодяев – "Зеркало Недели"
Водночас немає жодних сумнівів, що росіяни уважно відслідковуватимуть запуск платформи та використовуватимуть будь-яку дрібницю, не кажучи вже про зміст документів та склад учасників, щоб її дискредитувати. Тому важливо не лише представити партнерам змістовні пропозиції щодо дій і бачення результатів анонсованого Київського саміту, але й мати чітке розуміння, як рухатися далі, щоб саміт не став подією заради події.
4. Обіцянки досягти миру на Донбасі до кінця 2020 року
Кількість фейлів на цьому шляху просто зашкалювала, що не викликало сумнівів у тому, яким буде результат. Від "консультативної ради Єрмака" до "політичної сліпоти Фокіна" і "плану Кравчука", з кожним новим анонсом влади ставало зрозуміло, що йдеться не про самовіддану боротьбу за відновлення територіальної цілісності, а про нав’язливе умиротворення.
Володимир Зеленський так і не зміг запропонувати цілісну та продуману стратегію деокупації Донбасу.
Читайте також: КСУ признал указ Зеленского превышением полномочий
Так само не зміг покінчити з хаотичністю, етапом авантюрних і дилетантських ідей та введенням в оману партнерів і українського суспільства.
5. Повільне зближення з ЄС та НАТО
Більшість часу українців переконували, що ПДЧ ніби і не потрібен взагалі для членства, а "крутезний" формат Програми розширених можливостей – це саме те, що треба Україні на найближчі роки.
Аж тут з’являється інформація про можливе надання Грузії Плану дій щодо членства – і вся команда Зеленського починає "перевзуватися на льоту" і розповідати, що так і треба було і ми теж туди йшли.
На схожій передачі рухається і єесівський трек. Головна причина – повільне виконання Україною "домашнього завдання", замість чого ми маємо нищівні напади проти антикорупційної інфраструктури, підрив реформи державного управління, тиражування членами президентської команди тез про "зовнішнє управління".
6. "Рік втрачених можливостей" у відносинах зі США
Попри багатообіцяючий початок, який мав увінчатися візитом до Білого дому, апогеєм кроків президентської команди на американському напрямку стали слухання в Конгресі щодо імпічменту президента Трампа.
Це вже стало хрестоматійним прикладом, як через непрофесійність, авантюризм і некомпетентність можна зіпсувати відносини з одним із ключових партнерів.
З огляду на зміну очільника Білого дому команді Зеленського необхідно в стислі терміни налагодити контакти з новою адміністрацією.
7. Вихолощення ідеї економізації дипломатії
Так, розвиток економічних відносин є одним із наріжних каменів роботи послів. Проте оцінювати роботу посла та посольства взагалі з точки зору залучення інвестицій з країни перебування в Україну безглуздо.
Як можна покласти відповідальність за провали внутрішньої політики вищого керівництва держави на представників цієї держави за кордоном?
Здається, що президент Зеленський вже визначив, хто стане цапом-відбувайлом у 2021 році за провал його популістських обіцянок та підрив інвестиційного клімату в Україні.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
