Революція одного дня. У мережі жартують, що киргизи дуже працьовитий народ, їм ніколи довго протестувати.
Але відразу почали порівнювати події в Киргизстані й Білорусі. Мовляв, киргизи молодці, відразу перейшли до активних дій, пише у своєму блозі на Gazeta.ua заступник директора Інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко, інформує UAINFO.org.
Перше. У Киргизстані є досвід двох революцій. І досвід судового переслідування двох експрезидентів. Тобто, по-перше, в них є віра в перемогу протесту, підтверджена практикою, по-друге, досвід успішного насильницького протесту. Це розуміє киргизька влада, яка швидко пішла на поступки. У Білорусі такого досвіду немає.
Друге. Різкий перехід до насильницьких протестів без передумов — це мінус самим протестам. Суспільство, яке неготове до насильницьких дій, самоусунеться від підтримки активної протестної меншості. А протестна меншість без спирання на маси — як би цього не хотілось політичним революційним романтикам — перетворюється на заколот. Заколот, який зручно придушити.
Читайте також: Сравните события в Кыргызстане и в Беларуси. Можно спорить о методах, но беззаконие пассивной позицией не победить – Береза
А ось що схоже і в Білорусі, і в Киргизстані (крім того, що вони є членами Організації договору про колективну безпеку, а це гірше, ніж тітка з пустими відрами перейде дорогу) — це те, що вони є частиною світу в якому коронавірусна криза призвела до величезного невдоволення. Невдоволення, яке посилює будь-які проблеми у суспільстві. І драйверами цих проблем стали періоди підвищеної політичної активності — виборчі процеси. Тобто вибори (а точніше віра в те, що вони були сфальсифіковані) простимулювали перетікання коронавірусного невдоволення у протест.
Рветься там, де вузько. Тому і напрямок вибуху — це часто старі невирішені проблеми. Як беззмінність лідера в Білорусі чи конфлікт кланів у Киргизстані.
Читайте також: Не варто порівнювати "гібридну" киргизьку демократію із стабільним білоруським авторитаризмом із 25-річною історією – політолог
До речі, це ще тема першої тюльпанової революції 2005 року в цій країні — нівелювати вплив кланів (тоді ще з радянських часів домінувала північ). Але навіщо щось змінювати якщо можна посилити свій клан? Та суспільство виявилось готовим ще раз запротестувати.
До речі, в цьому більше схожість Киргизстану та України — і досвід успішного насильницького протесту, і регіональний поділ. Основне гасло більшості партій в Киргизстані — єдність нації. Нічого не нагадує? Тільки у нас невдоволення викликає олігархат, а у них — клановість. Але боремось з таким же успіхом.
Не можу сказати, що протест матиме місце і в Україні в 2020 році. Все таки вибори місцеві, вони менше втягують людей (просто запитайте, хто є кандидатами у некиївських округах).
А у більшості великих міст, де міг би бути протест, ситуація якраз більш-менш зрозуміла з тим, хто переможе. Є легітимність їхньої перемоги. А там де є легітимність немає місця для протесту. Хіба почнеться перегинання палок і демонстрація перемоги "у першому турі". Тому вірогідність того, що результати виборів стануть сірником для коронавірусного невдоволення в Україні — низькі. Але невдоволення є. Воно лише чекає на привід. Тим більше, що легітимність центральної влади у нас значно впала за останній рік.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
