Повертаючись з війни, українські солдати зіштовхуються з дискримінацією й принизливою бюрократією.
Українські професійні солдати й добровольці ведуть війну на два фронти. Професійних солдатів стало більше і вони стали більш потужною силою. Хоча добровольці – вчителі, архітектори, студенти, медсестри й лікарі, які беруть участь в короткострокових відправках на фронт, – досі поповнюють армійські ряди. Вони розуміють, що війна на Донбасі – це битва за саме існування України.
Такі солдати повертаються з передової, щоб вступити в іншу сутичку. Їм доводиться боротися з бюрократією – частково радянською, частково реформованою, – щоб отримати підтримку, яка їм сильно потрібна для інтеграції в цивільне життя. Про це пише в своїй статті старший радник з питань миру, безпеки й демократичної стійкості в Національному демократичному інституті США і науковий співробітник видання Atlantic Council Лорен Ван Метре, інформує UAINFO.org.
Вона вказує на нещодавній звіт Atlantic Council під назвою "Шлях з Донбасу: Зростання української потреби в захисті своїх ветеранів". В ньому йдеться, що військова служба в Україні сьогодні – це часто принесення в жертву своєї професії, сімейного і суспільного життя, свого здоров'я.
Читайте також: Денег на выплату пенсий до конца года может не хватить, – "слуга народа" Третьякова
"Серед українських ветеранів спостерігається високий рівень самогубств. 70% жінок, які служили на фронті, тепер розлучені. Ветеранам відмовляють у виплатах і працевлаштуванні через соціальну дискримінацію, часто підсилену російською дезінформацією, в якій їх зображують жорстокими злочинцями чи фашистами. Соціальні служби забирають дітей жінок-ветеранів у притулки, стверджуючи, що їх покинули, коли ці жінки ризикували життям на фронті", – йдеться в статті.
Ця ситуація в Україні – це історія не лише про людяність. Реінтеграція ветеранів повинна стати пріоритетом для українського уряду, його союзників і партнерів в НАТО через три критичні причини: щоб перемогти у війні, щоб провести демократичні зміни в країні і отримати шанс на тривалий мир.
Автор зауважує, що опіка ветеранами важлива для результату війни, від якої буде залежати європейська й трансатлантична безпека. Добре вибудувана система для цього підвищить професіоналізацію військових, буде сприяти збереженню кадрів в армії, а також привабить найкращих рекрутів.
Багато професійних солдатів сьогодні йдуть на військову службу через невеликий вибір у працевлаштуванні. Добровольці служать рік, повертаються додому, щоб зберегти свою цивільну кар'єру, а потім повертаються на передову, коли з'являється така можливість. Якщо Україна збудує тверду систему опіки після військової служби, вона зможе затримати і привабити найкращих чоловіків і жінок, які будуть розглядати військову справу як достойну професію. Водночас, будь-яке збільшення у збереженні найкращих рекрутів у лавах Збройних сил посилить бойові можливості України.
Читайте також: "За что вы, твари, унижаете украинскую армию?" Ветеран эмоционально обратился к Зеленскому и Ко
Опіка ветеранами також важлива для демократичних перетворень в країні. Цей процес стосується не лише виборів, державних інститутів й політичної відповідальності. Йдеться також про культуру, в якій інтереси й потреби громадян – це те, чому служить уряд. Сьогодні система опіки ветеранами в Україні заснована на радянських цінностях і процесах, в яких держава лише підтримує своє існування й обслуговує інтереси правлячої еліти чи олігархів. Цілком справедливо було б почати будувати нову культуру державних послуг з догляду за тими, хто ризикує своїм життям заради безпеки й процвітання України.
В своєму звіті щодо становища ветеранів в Україні Atlantic Council закликає уряд розробити стратегію опіки колишніми військовими, яка б допомогла реформувати стару систему виплат і субсидій, замінивши її більш ефективними послугами. Солдатам потрібен доступ до психологічної допомоги й реабілітації, освіти й допомогти з працевлаштуванням. Все це допомогло б їм стати продуктивними членами суспільства, а не залежними від субсидій громадянами, як зараз.
Головною метою цієї стратегії повинно бути покласти край маргіналізації ветеранів й забезпечити їх ресурсами й підтримкою, щоб вони могли стати продуктивними громадянами у своїх громадах. Вона повинна стати стандартом опіки для всіх локальних органів влади в Україні. Сьогодні українська децентралізована система влади передбачає, що ветеранські служби фінансуються на місцевому рівні. Тож від того, де військовий живе, сильно залежить і рівень підтримки, який він отримує. Міністерство з питань ветеранів повинно подбати, щоб загальнонаціональна політика виконувалася на місцях.
Читайте також: Українці розділені, але не географічно, а ціннісно – Пекар
Гендерна рівність не повинна навіть ставитися під сумнів. Чоловіки й жінки мають різні потреби після військової служби. Жінки часто зіштовхуються з вищим рівнем соціальної дискримінації й проблем з працевлаштуванням. На фронті вони часто беруть участь в боях, хоча на папері їм заборонено це робити. Система опіки ветеранами повинна визнати цю реальність жіночої служби й відмовитися від фальшивих уявлень, ніби на фронті вони лише грають роль підтримки.
Уряд України повинен боротися з дезінформацією, націленою проти українських ветеранів, яка сіє соціальну недовіру й зміцнює позиції Росії на війні. Ці вигадки змальовують українських солдатів, як кримінальних елементів, граючи на страху громадськості, що війна збільшить рівень насильства в суспільстві. Дезінформація також описує ветеранів як людей, залежних від державних "подачок", налаштовуючи проти них інші соціально уразливі групи. Національна захисна і освітня кампанія в ЗМІ повинна показати, ким ветерани насправді є, наголосивши на їхній важливій ролі, яка дозволяє більшості громадян України жити в мирі.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
