Голові Офісу президента Андрієві Єрмаку варто було б чесно визнати свою кадрову помилку й негативні наслідки рішення щодо долучення колишнього голови українського уряду Вітольда Фокіна до складу Тристоронньої контактної групи
Про це для "Еспресо" пише Віталій Портников, повідомляє UAINFO.org.
Адже Фокін ніколи не приховував своїх політичних поглядів, він докладно викладав їх в інтерв'ю та коментарях. Це неправда, що Фокін взявся нізвідки, що він протягом кількох десятиліть не висловлювався про те, що відбувається у країні. Висловлюватися. Його політичні погляди незмінно збігалися із позицією російського керівництва. І це ніякий не старечий маразм, як багато хто думає. І ніяка не дурість – Фокін дуже розумний і хитрий політик. Це – кланова приналежність.
Колишній голова радянського Держплану так і залишився людиною, для якої столиця країни в Москві, а не в Києві. Недовге перебування на посаді українського прем'єр-міністра нічого в цьому світогляді не змінило. І, до речі, саме тому Фокін не вписався до української політичної еліти після досягнення незалежності. Він виявився недостатньо гнучким навіть на тлі численних пристосуванців, які з радянських людей перекваліфікувалися на українських патріотів і продовжують тягнути країну на дно до цього дня, виховали собі гідну зміну, що й виграла президентські та парламентські вибори 2019 року.
Адже хіба це досі не зрозуміло, що це було чергове змагання Радянського Союзу з Україною. Змагання, у якому Радянський Союз тимчасово переміг. І призначення Фокіна до ТКГ стало наслідком цієї перемоги. Просто у Володимира Зеленського й Андрія Єрмака попереду ще довге життя, і вони не можуть дозволити собі зробити остаточну ставку на дохлу радянську шкапу. А Фокін – може. Тільки в цьому ій відмінність.
Читайте також: У Зеленського свідомо використали Фокіна – Волошина
Єрмаку потрібно було б її чесно визнати. Визнати, що він розраховував на більшу гнучкість Фокіна. І припустився помилки. Із ким не буває! Адже практично всіх кадрові призначення Зеленського після його обрання президентом країни – це один великий кадровий прорахунок за іншим. Ну одним більше, одним менше, яка різниця?
Але, замість того, щоб визнати помилку й заявити про відставку Фокіна, Єрмак пускається у традиційні роздуми щодо тексту Мінських угод. Ці дискусії нагадують мені суперечку гостроконечників і тупоконечників із "Мандрів Гуллівера". Росія не збирається виводити свої війська й найманців із Донбасу. Не допускає навіть можливості ліквідації псевдореспублік, про яких мови немає в Мінських угодах. Продовжує посилювати свій вплив не тільки на Донбасі, а й на всьому сході країни.
А ми досі серйозно розмірковуємо, коли ж провести вільні вибори на окупованих територіях – до повернення контролю над кордоном або після такого повернення. Безперечно, краще після повернення контролю. Але цю вимогу можна було б поставити вже після того, як окупаційні війська покинуть українську територію, а не тоді, коли вони продовжують там перебувати й не збираються нікуди йти. А зараз українська формула проведення виборів видається визнанням того, що ніяких виборів не буде, але при цьому таким визнанням, яке покладає відповідальність не на Володимира Зеленського, а на Петра Порошенка. Тобто Зеленський думає винятково про те, який вигляд він матиме в очах свого електорату, а не про майбутнє своєї країни. Про яке протистояння агресорові може йти мова за такого безглуздого підходу?
Зеленський і його виборець так і не зрозуміли, навіщо взагалі потрібні були Мінські угоди. Вони потрібні були, щоб завершити гарячу фазу війни. Україна цю війну програла просто тому, що почали діяти регулярні військові частини Росії. Ті, хто сьогодні звинувачує попередню владу й голосують за Зеленського, ще вчора голосували за Януковича. Зокрема і представники нинішньої влади, і їхні родичі, як сам Зеленський неодноразово визнавав. Ці люди несуть пряму відповідальність за те, що в нас не було армії, здатної реально протистояти російським збройним силам.
Читайте також: Слово "мир" в окупації може йти тільки в сукупності із "трудом" і "маєм" – Асєєв
Добре ще, що з'явилися волонтери, добровольці, що наше вісько змогло звільнити дві третини захоплених територій від диверсійних сил. Але проти регулярної армії Росії вона була безсилою. Чому не можна визнати очевидне? Чому не можна зрозуміти, що багато хто з тих, хто сьогодні проклинає попередню владу, у разі продовження наступу російських збройних сил зараз жили б у різних псевдореспубліках? А, може, вони хотіли в цих псевдореспубліках жити? Може, із цим пов'язане їхнє роздратування? То потрібно чесно про це сказати.
Ще один, на сьогодні найголовніший, сенс Мінських угод – це продовження санкцій проти Росії, про що недавно відверто сказав Дмитро Козак. Поки Росія не виконує перших пунктів Мінська, санкції проти неї триватимуть. Ці санкції послаблюють російську економіку й державу та створюють шанс повернутися до теми припинення війни й відновлення територіальної цілісності України після закінчення епохи Володимира Путіна. Не більше того, але й не менше.
Зараз же мова йде суто про можливість домогтися замороженого конфлікту низької інтенсивності, який будь-якої миті може змінитися новою війною. Саме такий хід подій ми бачимо сьогодні навколо Карабаху. Саме такий хід подій ми бачитимемо навколо Донбасу. А це означає, що головне наше завдання – це зміцнювати обороноздатність країни й затягувати переговори в Мінську на якомога триваліший термін, щоб санкції послаблювали й деморалізували наших ворогів. Це завдання на десятиліття. І Мінськ повинен йому сприяти.
Якщо ж продовжувати жити у світі Зеленського та його виборців, які вважають, що перемовини в Мінську допоможуть припинити війну й відновити територіальну цілісність України, ми обов'язково дочекаємося нової військової поразки, нових територіальних захоплень і нових мінських переговорів. На яких мова вже йтиме не тільки про звільнення Донецька та Луганська, а й про звільнення Харкова або Одеси. Зрозуміло, після того, як завершиться Путінова епоха.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
