Віцепрем’єр Олексій Резніков пропонує українському парламентові "виявити колективну мудрість й ухвалити якесь інше рішення" щодо місцевих виборів, що, на думку Резнікова, дасть змогу розблокувати Мінський процес, пише для "Букв" Віталій Портников
Простіше кажучи, в Офісі президента вже зрозуміли, що немає ніяких шансів змінити постанову парламенту щодо проведення місцевих виборів і потрібно ухвалити ще одне рішення, яке задовольнить Кремль і розблокує переговори. При цьому ніхто до пуття не може пояснити, що саме не влаштовує Росію в постанові українських парламентаріїв – характеристика Росії як агресорки, відмова від проведення місцевих виборів у Донецькій і Луганській областях до їх деокупації, згадка Криму в одному рядку з Донбасом? Напевно, коли з’явиться текст нової "мудрої" постанови, яку підготують в Оісі президента й винесуть до парламенту через чергового "слугу народу", ми зможемо реконструювати російське невдоволення.
Однак наскільки необхідна нам ця реконструкція? Наскільки важливим є те, чого хоче Кремль – якщо будь-яке рішення українського парламенту для керівництва Росії не причина, а привід для того, щоб заблокувати Мінський процес і ні про що не домовлятися із Зеленським? І навіть якщо припустити, що Верховна Рада дійсно ухвалить нову постанову, у Москві скажуть, що потрібно було змінити попередню. А якщо Рада змінить попередню, то в Москві скажуть, що її змінили не так, як того вимагали українські зобов’язання. А якщо задовольняться цими змінами, то вже за кілька днів будуть обурені чимось іншим – новою постановою Ради, виступом Зеленського або Кулеби чи просто тим, що в Києві +15, а в Москві -3. Яка різниця?
Читайте також: У пріоритеті в Зеленського й Ко – подоба миру, а не можливість зберегти повагу своїх народу й армії
Це те, чого, здається, ніяк не може зрозуміти Володимир Зеленський – у Кремлі з ним не збираються домовлятися, про що однозначно заявив міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров у своєму інтерв’ю телеканалові RTVi. І навіть якщо припустити, що це зрозуміли Андрій Єрмак або Олексій Резніков, пояснити Володимирові Зеленському вони цей простий факт не зможуть. А варто було б.
На Зеленського у Кремлі дійсно покладали великі надії. Надії насамперед як на президента капітуляції. І не тому, що у Кремлі вірили в можливість цієї капітуляції, а тому що розраховували, що згода з такою капітуляцією з боку нового українського президента означатиме швидку й різку дестабілізацію ситуації в Україні та полегшить Москві можливість нових територіальних захоплень.
Напередодні паризького саміту "нормандської четвірки" в Москві виникло відчуття, що клієнт дозрів, і для прийняття капітуляції Путінові достатньо буде просто злітати до французької столиці. Тим часом оточення Зеленського просто робило все можливе, щоб забезпечити шефові бажану особисту зустріч з російським президентом і тому погоджувалося із практично будь-якими російськими "бажаннями", певні, що на зустрічі з Путіним чарівний і веселий Зеленський все розрулить сам. Але Путін і його чиновники – люди, які все ж займаються політикою професійно, і вони ніяк не могли зрозуміти сакральності цієї особистої зустрічі для Зеленського й того, що для їх нових українських партнерів слова нічого не варті. Вони вірили, що пташка у клітці – і прорахувалися.
На зустрічі в Парижі Зеленський не капітулював. Більш того, під час особистої зустрічі з ним Путін, напевно, мав змогу переконатися в тому, у чому не може не переконатися будь-який професіонал, який веде із Зеленським бесіди про політику – у тому, що новий український президент узагалі не розуміє, де він, власне, перебуває. Що для нього все це – кіно. Мізансцена.
Звідтоді Путін утратив до Зеленського усілякий інтерес, ставка на швидку дестабілізацію поступилася місцем ставкою на тривалий процес знищення України, Суркова змінив Козак. І тепер будь-які дії Москви спрямовані на те, щоб загнати Зеленського в пастку та змусити його робити кроки, які сприятимуть цьому тривалому процесові.
Читайте також: Мир, якого так прагнуть Зеленський і Ко, є небезпечним, неприйнятним і недосяжним – Макаров
Зараз ситуація видається простою навіть для школяра молодших класів, для її розуміння не потрібно грати в чудовому фільмі "Слуга народу". Путін розуміє, що Зеленський катастрофічно втрачає популярність, що наочно продемонструє вже не соціологія, а результати його партії на місцевих виборах.
Зеленському потрібні хоч якісь досягнення, щоби продемонструвати свою ефективність. Оскільки з епідемією влада впоратися не в змозі, а економічна ситуація погіршується з кожним днем, залишається врегулювання на Донбасі.
Зеленському може здаватися, що якщо він звільнить полонених і ще раз зустрінеться з Путіним в рамках "нормандського формату", це продемонструє його здатність домовлятися із Кремлем. Наскільки це правильний розрахунок – питання, але Зеленський у нього вірить. Путін блокує обміни та відмовляється обговорювати дату "нормандського саміту". Поки що вимагають змінити постанову парламенту. Зеленський може вважати, що якщо він не піде назустріч, Путін знову відновить обстріл – а режим тиші поки що є головним досягненням у перемовному процесі.
Путін же розраховує, що сама дискусія про зміну постанови або ухвалення нового документа тільки посилить суспільну конфронтацію, тим паче перед виборами, коли пристрасті розпалюються.
Для нього ця зміна – зовсім не причина розблокувати переговорний процес, а можливість заманити клієнта в нову пастку. І клієнт поспішає в цю пастку з цілком передбачуваною безпосередністю – аби дати старому чекістові змогу задуматися про наступну нехитру комбінацію.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
