Якби я вміла малювати карикатури, зробила б таку: у куточку в підворітті сидить нажахана дитина та плаче. А за нею біжать різнокольорові (у фарбах партій) аніматори: хочуть зробити щасливою, пише для "Тижня" Єлизавета Гончарова
Те, як стартували виборчі перегони, за якими я можу спостерігати поблизу, викликає бажання захистити дітей від такої турботи. Попри карантинні обмеження, на вулицях українських міст широко розкинулися різноманітні шапіто: свята з аніматорами, фестивалі фарб, безкоштовне морозиво та солодка вата. Звісно, із партійною символікою, щоб дорослі, які спостерігають за цим атракціоном щедрості, чітко зрозуміли, хто саме цієї миті влазить в їхні мізки та серця через таке щире піклування про їхніх дітей. Інколи це виходить доволі кумедно: на одному такому святі аніматорка, наприклад, розповідала дітям, що один відомий мультяшний герой такого ж кольору, як партія, що запросила її провести це свято.
Читайте також: Українці в заручниках у мафії: сподіваної еволюції не буде
Зараз робити подібні акції взагалі вигідно: хоча в Україні й стартував виборчий процес, списки кандидатів у депутати ще не реєстрували. А до офіційної реєстрації агітація законодавчо взагалі нею не є, і про всі ці дитячі свята не треба буде звітувати в загальному підрахунку партійного бюджету. Тому простору для фантазії багато: хочеш, даруй повітряні кульки, хочеш – футболки із символікою партії, а хочеш – цікаві книжки. Тільки книжки зазвичай чомусь на цих акціях не дарують. Бо, здається, підозрюють, що вони заважатимуть виховувати потрібний електорат, який залюбки проголосує за будь-яку солодку вату під гучні гасла аніматорів.
Одночасно зі спостеріганням за змаганнями у спробах показово ощасливити якомога більше дітей на окрузі, я дізналася про крик відчаю від дітей і педагогів Будинку культури в прифронтовому Часовому Ярі. Виявилось, що нового навчального року в них вже не буде – комбінат вогнетривиких матеріалів, який є власником БК і містотвірним підприємством, вирішив скоротити всі гуртки та дитячі студії. Можливо, для великого міста закриття одного Будинку культури не видається катастрофою, але Часів Яр втрачає не просто Будинок культури, а осередок виховання дітей. Саме в цьому приміщенні розташовувався й унікальний музей промисловості, який створювали кілька десятиріч краєзнавці, ту працює відома на всю Європу майстерні витинанок, про яку писав "Тиждень".
Тут сотні маленьких громадян України мали змогу долучатися до мистецтва, якісно проводити дозвілля, отримувати початкові професійні навички. Але тепер цього не буде – комбінат, багаторічним власником якого був Валентин Лук’янов, уже не бачить у ньому необхідності. Подейкують, що власність вже перейшла до іншого олігарха, але зараз це вже не так і важливо. Бо кілька десятиріч Лук’янов не бачив необхідності взагалі в існуванні всього міста, коли стверджував, що його цікавить винятково глина, яка, до речі, лежить й у землі під Будинком культури.
Читайте також: Смаки й несмак: чому нам так складно дозволити одне одному різні рівні сприйняття
Глину успішно продавали за кордон, комбінат занепадав, а місто потихеньку перетворювалося на кар’єр. Й ось у ньому вже немає місця для дітей, їхнього щасливого життя та розвитку. Апогеєм цинізму в цьому випадку я вважаю присутність на "дитячих святах" у сусідньому місті сина "володара надр" – колишнього регіонала, а зараз представника партії "За життя" Владислава Лук’янова. Одноразові "пісні й танці", звісно, набагато продуктивніші в сенсі привернення уваги електорату, ніж турбота про розвиток дітей у колись рідному місті. Та й дешевше.
Можливо, Будинок культури спробують урятувати. На жаль, Часів Яр досі так і не зміг створити об’єднану громаду, бо якось небагато було охочих об’єднуватися з тими, у кого земля буквально йде з під-ніг. Але місцева влада, яка залишилася по суті ще з довоєнних часів, відправляє листи в усі інстанції, щоб ипривернути увагу до проблеми – взяти приміщення на баланс міста чи області, створити нові ставки працівникам культури. А діти, яким із вересня вже нема куди йти після школи, проводять флешмоби, намагаючись достукатися до дорослих: пишуть плакати, записують на відео свої танці та співи, малюють на вулицях міста. Невже комусь досі не зрозуміло, що дітям для гармонійного розвитку потрібна увага кожного дня? А якщо це так неважливо для олігархів і політиків, то, може, просто залишите дітей в спокої?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
