На мітингу під Офісом президента 27 липня 2020 року
Перебіг подій довкола перемовин щодо російсько-української війни демонструє нерозуміння українськими перемовниками як тактики, так і стратегії Росії. Там, де нинішня українська команда у ТКГ (Тристоронній контактній групі) бачить "хитрий хід" і "маневр, неочевидний для Росії", Росія вбачає лише нове поле для маніпуляці
Чому не варто було радіти листу Козака до Меркель
Так сталось і зі скандальним листом Дмитра Козака. В Україні його прочитали як заяву про демарш Росії у форматі зовнішньополітичних радників "нормандської четвірки", що, вочевидь, і дало підстави українським представникам у ТКГ говорити про нібито прагнення Росії "вийти з нормандського формату" та радіти можливості "вкотре звернути увагу на неконструктивний підхід РФ".
Але насправді в листі Козака не йшлося про намір вийти з "нормандського формату" (Н4), як і з жодного чинного формату. Козак поставив ультиматум: або під час зустрічей радників Н4 ухвалюватимуть російські проєкти підсумків – без усіляких зауважень чи застережень, або ж РФ пропонує перевести роботу зовнішньополітичних радників суто на технічний рівень (підготовка самітів очільників країн Н4), а політичне наповнення віддати на обговорення міністрам закордонних справ. Крім того, Козак вимагав залучити до ведення перемовин по суті і спеціального представника ОБСЄ – "щоб запобігти повному абстрагуванню "нормандського формату" від подій у ТКГ".
Цей лист – не що інше, як закономірне продовження дій РФ із переведення переговорів про політичний складник врегулювання на рівень Тристоронньої контактної групи. Саме цього прагнула Росія, презентувавши перелік своїх вимог до України у ТКГ ще на засіданні 24–26 березня 2020 року, частину з яких уже ухвалює українська сторона – як, наприклад, запропонований додатковий механізм контролю за припиненням вогню (зазнавши лише незначних трансформацій від часу оприлюднення першої версії, переданої через загарбників).
Читайте також: Реагувати треба не на безглузді слова Фокіна, а на безглузді дії Зеленського й Ко – Портников
Про жодні відкриті демарші насправді не йшлося. І в цьому полягає помилка, яку вже допустили, вводячи вимушених переселенців у ТКГ як "альтернативних представників ОРДЛО замість російських". Тоді міністр реінтеграції Олексій Рєзніков був здивований тим, що загарбники та Росія не зірвали зустріч. Але показові демарші – у принципі не тактика Кремля.
Радше матиме місце спроба реінтерпретації наявних форматів, власної ролі в них і переосмислення присутності загарбників. А на будь-які намагання звинуватити Росію у виході з формату чи неконструктивності її підходу в цілому вчасно знайдеться репліка Пєскова чи інших представників російської верхівки про "відданість Москви букві домовленостей та ідеї мирного врегулювання конфлікту на Сході України".
Як Україна дає Росії простір для маніпуляцій
Судячи з останніх дій російської сторони, там розуміють як той факт, що у президента та його команди лишаються певні ілюзії щодо цінності зустрічей у "нормандському форматі" на різних рівнях, так і факт відсутності повноцінної рефлексії саме на текстовий і документальний складників російських дій у ТКГ і Н4, замість якої є окремі спроби "асиметричної відповіді".
Більш того – незроблені висновки з попередньої нормандської зустрічі на рівні голів держав, якої домагалися ціною ухвалення так званої "формули Штайнмаєра" та розведення сил і засобів в обхід Рамкового рішення ТКГ від 20 вересня 2016 року, дають Росії ще більший простір для маніпуляцій. Тепер замість шантажу самітом на рівні очільників держав, Росія вимагає нових поступок на рівні контактної групи, щоби зробити можливою зустріч лише радників Н4.
Читайте також: "Компроміс" від Фокіна: чому Україна має забути про прощення загарбників
Чернетка підсумків зустрічі зовнішньополітичних радників, яку опублікував "Главком" (справжність якої представники української влади не підтвердили й не заперечили) досить правдоподібно узагальнює всі вимоги РФ, які вона продавлювала протягом цього року: політична частина домовленостей одночасно з видимістю виконання безпекового блоку, вимоги прямих контактів між загарбниками та представниками України.
Але витоки помилкових дій України – це навіть не поступки влади перед попередньою зустріччю в "нормандському форматі", а оцінка самого конфлікту та його поточного стану Володимиром Зеленським. Після інтерв'ю The Guardian, де Зеленський говорив, що, на його переконання, ми маємо заморожений конфлікт, із чого, вочевидь, було зроблено висновок про можливість встановлювати "дедлайни" для кожного з наявних форматів перемовин щодо врегулювання, було інтерв'ю Euronews, де чинний президент продовжував наполягати саме на такому підході. Але ця оцінка відкидає фактор Росії, у руках якої перебувають інструменти керування ескалаціями як такий.
Володимир Зеленський під час відвідування лінії фронту в Петрівському
Перше, що отримає Україна, заявивши, що рік, відведений Зеленським на врегулювання в нинішніх форматах, минув, а прогресу не досягнуто, – це звинувачення від Росії в тому самому демарші, в якому українські перемовники намагаються звинуватити Кремль. Окрім цього, будь-які спроби справжньої заморозки конфлікту, тобто перетворення лінії розмежування на фактичний кордон на найближчі роки, спровокують військову ескалацію, адже Росії невигідно утримувати ОРДЛО, якщо ця територія не буде елементом дестабілізації України. Окрім цього, за такого сценарію різко зростає вірогідність терактів у глибокому тилу.
Зеленському та його команді варто позбутися ілюзій: ніякого врегулювання за рік, відведений президентом на роботу в наявних форматах, не буде. Тому форсувати події у ТКГ задля нових зустрічей у "нормандському форматі" – це підхід, що веде лише до нових односторонніх поступок і погіршення становища України як на військовому, так і політико-дипломатичному рівнях. Жодна зустріч у "нормандському форматі" не є самоцінною. Для того, щоб зустрічі приносили результат, на них треба йти зі сформованою стратегію, яка має у своїй основі не ілюзії щодо врегулювання за рік, а тверезу оцінку ситуації.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
