Між білоруською владою й опозицією — позиційна війна. Немає жорстоких вуличних сутичок, як у перші дні протестів, але немає й діалогу. Обидві сторони очікують результатів напружених переговорів, які проходять зараз із «білоруського питання» між РФ та «колективним Заходом».
Нові помилки силовиків
Черговий день білоруської революції — 26 серпня — закінчився новими міліцейськими операціями, зокрема в центрі Мінська. На акції протесту поблизу Будинку уряду затримали 14 людей, їх доправили в РУВС Радянського району Мінська. Доти кілька тисяч присутніх принесли з собою біло-червоно-білі прапори, а коли почався дощ, розгорнули парасольки аналогічного забарвлення. Присутні скандували гасла на підтримку прибічників опозиції, затриманих на вуличних акціях. Вони співали пісень, синхронно розмахуючи ліхтариками й екранами мобільних телефонів.
Утім, затримання відбулися майже без застосування насильства, а після складання протоколів усіх затриманих відпустили. І це прикмета змін: після того, як два тижні поспіль на мітинги в центрі Мінська збиралося по 200‒300 тисяч людей, міліція стала на диво ввічливою. Білоруси дали зрозуміти, що другої хвилі насильства просто не допустять.
Того ж дня відбулися нові обшуки в будинку експретендента на посаду президента Білорусі Валерія Цепкала. (Сам він із сім’єю переховується за кордоном.) «У мене, наскільки я розумію, не знайшли нічого. В будинку заарештували тільки телевізор і пилосос. Це всі наслідки арешту мого майна. Не знаю, що вони там планували знайти. Вони, в принципі, можуть знайти все що захочуть. Вони і наркотики, і зброю, і гроші можуть знайти. У Сергія Тихановського (чоловіка екскандидатки в президенти Білорусі Світлани Тихановської) 900 тисяч доларів із третього разу за диваном знайшли», — зазначив Валерій Цепкало в інтерв'ю того ж дня.
Читайте також: "Путина привлечь": они очень не хотят, чтобы в Беларуси было "как в Украине"
При цьому в середу влада все-таки скоїла дві грубі помилки. Перша — викликала на допит у Слідчий комітет «совість білоруської нації» лавреатку Нобелівської премії письменницю Світлану Алексієвич (тиждень тому вона ввійшла до президії Координаційної ради з питань передачі влади). Алексієвич, хоч і була хвора, на допит прийшла, але нічого не сказала. Однак сам її візит опинився в центрі медійної уваги не тільки Білорусі, а й усього світу.
Друга помилка влади — ввечері того ж дня, зачищаючи від мітингувальників площу Незалежності, ОМОН замкнув сотні віруючих у Червоному костелі, одному з символів Мінська. Це викликало різку реакцію віруючих, які вже мають намір вийти на вулиці білоруської столиці в четвер увечері.
Екскандидати Анна Канопацька, Андрій Дмитрієв і Світлана Тихановська, опротестовуючи результати виборів, подали скарги до Верховного суду Білорусі. Суд розглянув їх і виніс відмову. «Оскільки рішення про визнання виборів недійсними Центральна комісія не ухвалювала, скарга Тихановської про недійсність виборів розгляду в суді не підлягає, бо такі вимоги не стосуються компетенції суду», — ідеться в коментарі Верховного суду.
Позиційне протистояння
Формулювання «ні війни, ні миру», що стосується «Брестського миру» 1918 року, добре відбиває і поточну фазу білоруської Революції гідності (самі білоруси так її називають дедалі частіше, за аналогією з українськими подіями). Тобто і влада (силовики, оточення Олександра Лукашенка), і опозиція (Світлана Тихановська у Вільнюсі, Координаційна рада з питань передачі влади в Мінську) вживають якихось дій, але старанно уникають конфронтації.
Увечері 25 серпня було оприлюднено постанову про заходи зі стабілізації обстановки в країні, прийняту напередодні Радою безпеки Білорусі. Після кадрів Олександра Лукашенка з автоматом і заяв силовиків про готовність задіяти армію всередині країни багато хто в білоруському суспільстві очікував, що документ Радбезу стане «дорожньою картою» силового придушення протестів.
Але він виявився абсолютно «вегетаріанським». Доручення Лукашенка про «стабілізацію обстановки в республіці» звелися до того, що уряд повинен «забезпечити безперебійне функціонування економіки» і боротися зі страйками шляхом «роз'яснювальної роботи»; військові — «особливу увагу приділити пересуванню військ НАТО на території Польщі та Литви», міліція — «не допускати безладу», МЗС — погрозити пальцем «західним лідерам», КДБ — «виявляти й припиняти дії організаторів вуличних безладів» тощо.
Складається враження, що і чинна білоруська влада, й опозиція, згрупована навколо Світлани Тихановської, вирішили діяти поки що «на мінімалках». «Поки що» — на час, доки доля білоруської революції вирішується на перемовинах між Москвою, Брюсселем і Вашингтоном.
Читайте також: Обухов: Лукашенко твердо идет по пути, проложенному Мубараком, Хусейном, Каддафи и Януковичем
Координаційна рада опозиції останніми днями закликає не до рішучих вуличних дій, а до початку кампанії з відкликання депутатів як Національних зборів, так і муніципальних. По суті, це демонстрація готовності взяти владу. Без застосування сили, поступово, в рамках чинного білоруського законодавства й Конституції.
Тим часом солідарність страйкарів працює. У Солігорську шахтарі зажадали звільнення одного з лідерів страйкому, якого, зрештою, відпустили без адміністративного арешту, оформивши тільки штраф. У Гродно схожа ситуація сталася із затриманими працівниками «Азоту» — їх спочатку затримали, а потім під тиском людей випустили.
Медики, академіки й наукова спільнота продовжують щодня шикуватися в ланцюги солідарності. Вчителі провели мітинг під міністерством освіти. Тим часом білоруські виборці бачать, що Світлана Тихановська з кожним днем дедалі активніше працює на міжнародній арені, відстоюючи їхні інтереси. У вівторок вона звернулася до Європарламенту із заявою: «Ми більше не опозиція. Ми — більшість. У Білорусі відбувається мирна революція».
У країні страйкують працівники не менше 30 підприємств із загальною виручкою 27% ВВП Білорусі (це близько 13 млрд дол. за 2019 рік). Серед заводів зі страйкуючими працівниками — один із найбільших у світі виробників калійних добрив «Бєларуськалій», державні БєлАЗ і Мінський тракторний завод.
Білоруська влада продовжує тиснути на протестувальників, але вже зовсім не тими методами, котрі застосовувалися в перші дні після виборів. Нині ставку зроблено на акції з придушення страйків; розробляється стратегія точкових репресій, які обезголовили б опозицію, не викликаючи зростання протестних настроїв.
Революція як предмет переговорів
І Координаційна рада опозиції, і Світлана Тихановська не втомлюються повторювати, що у разі зміни влади в Білорусі не слід очікувати погіршення відносин із РФ. Так вони спростовують головну ідею, взяту нині на озброєння ідеологами Олександра Лукашенка, що, мовляв, головне завдання опозиції — відірвати Білорусь від Росії. Саме цю тезу Лукашенко використовує, аби одержати силову підтримку від Путіна. Але в Москві йому явно не вірять.
Доки Лукашенко в режимі щоденного спілкування з Кремлем безрезультатно намагається добитися чергового кредиту, втручання «зелених чоловічків» тощо, Москва, схоже, вже готується до, практично, неминучої зміни влади в Білорусі.
Російська сторона робить обережні заяви, що Лукашенкові слід домовлятися з протестувальниками, а тим, своєю чергою, варто розглянути як компроміс конституційну реформу. Прессекретар Путіна Дмітрій Пєсков, коментуючи позицію КС, заявив, що «вітає бажання не розривати відносин із Росією». Тобто опозиційний орган у Кремлі вже сприймають як суб'єкт політики.
Країни ЄС ще не виробили єдиної позиції стосовно білоруських виборів і поки що обмежуються персональними санкціями проти Лукашенка та його оточення. А заступник держсекретаря США Стівен Біган уже зустрівся і з Тихановською, і з Лавровим і тепер має намір навідатися в Мінськ. При цьому Олександр Лукашенко категорично відмовляється від переговорів із європейцями (на дзвінки Емманюеля Макрона й Ангели Меркель він просто не відповів) і перебуває в тісному контакті тільки з Владіміром Путіним.
Якщо узагальнити наявні інсайди, складається враження, що Кремль не намагається зберегти владу Лукашенка. Москва готова спілкуватися з главою Білорусі по листопад, доки він залишається легітимним президентом, обраним на попередніх виборах. Це і є термін, відведений йому на запуск діалогу з суспільством, яке не прийняло фальсифікацій, і проведення політичних реформ, зокрема зміну Конституції. Тільки на таких підставах Москва згодна підтримувати спілкування з Лукашенком.
У Мінську кажуть, що зараз розглядається план відтермінування інавгурації. Тобто найближчим часом білоруси можуть побачити або голову перехідного уряду, або вже обраного елітами наступника Лукашенка. Кремль готується до керованої зміни влади, щоб зберегти свій вплив у Білорусі.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
