Для досягнення цілей, які не принесуть миру на Донбас, Україна дала обіцянки, які, скоріше за все, не буде виконувати. Але ця дипломатична клоунада, спрямована на чергову фотосесію Зеленського з Меркель та Макроном у Берліні, також має свою ціну
Якщо прочитати інформацію про вчорашнє засідання мінської ТКГ на сайті президента України, може скластися враження, що до миру на Донбасі залишилось кілька тижнів, від сили — місяць-другий.
Бо в ході засідання "голова СММ ОБСЄ Яшар Халіт Чевік наголосив, що … з 27 липня загалом дотримується режим тиші, а на початку серпня СММ ОБСЄ не фіксувала жодного його порушення". І впродовж 24 днів на Донбасі внаслідок бойових дій не загинув жоден український військовий. А в безпековій групі були досягнуті домовленості щодо 20 ділянок розмінування. І українська делегація підтримала пропозиції щодо чотирьох нових ділянок розведення сил і засобів. У межах гуманітарної робочої групи було досягнуто прогресу в питаннях взаємного звільнення утримуваних осіб. Ну чим вам не благодать?
Процес примирення просувається семимильними кроками, як зазначено на сайті президента – від "виконання домовленостей лідерів Нормандського формату, досягнутих у Парижі" – і до "проведення саміту "Нормандської четвірки" в Берліні".
Читайте також: В ОБСЄ оцінили першу зустріч з Кравчуком у ТКГ
Все це виглядає особливо вражаюче, якщо згадати той факт, що вчорашні переговори почалися із того, що представники ОРДЛО їх фактично заблокували. Вимагаючи від України виконати ультиматум Кремля стосовно скасування постанови, яка не дозволяє проводити місцеві вибори на окупованих територіях. А також почати підготовку до змін в Конституцію. І Україна погодилась виконати цей ультиматум.
На тому ж президентському сайті в кінці переможної реляції зазначено, що "Кравчук проінформував учасників ТКГ про направлення в рамках підготовки до місцевих виборів в Україні звернення до ВР з пропозицією розглянути питання щодо відповідності Постанови Верховної Ради "Про призначення чергових місцевих виборів у 2020 році" закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей". Ну і про виконання комплексу заходів з виконання Мінських угод (читай — імплементацію формули Шатймаєра) Леонід Макарович також нагадав.
Звичайно, як каже сувора народна мудрість, обіцяти — не значить одружитися. І в парламенті звернення екс-президента можуть як скромно проігнорувати, так і суворо відхилити. Тим паче, що для змін в Конституцію подібного масштабу і змісту Банкова навряд чи знайде зараз необхідну кількість голосів відмовитись голосувати за це може навіть помітна частина "слуг".
Читайте також: Макарович пройшов "між краплинками", – Гармаш про дебют Кравчука як голови української делегації в ТКГ
Але сам факт згоди українських посадовців "ще раз обдумати" можливість проведення виборів у ОРДЛО от прямо вже за два місяці, разом із загальноукраїнськими — це вже дипломатична поступка Росії. Це зайвий інформпривід для російських і прикормлених Росією європейських ЗМІ написати слізні матеріали на тему того, що Україна "відмовляє в громадянських правах жителям Донбасу". Як і для чотирьох десятків ОПЗЖ-шників у парламенті повиступати про це з трибуни і на каналах Медведчука. Заробивши ще з піввідсотка підтримки на майбутніх виборах. Це привід ще раз продемонструвати Заходу, що українська влада говорить одне, думає інше, а робить щось третє.
При тому виникає логічне питання — якою є практична ціль всієї цієї дипломатичної діяльності? Як відверто зізналися у прес-службі Офісу президента, йдеться про створення можливостей для проведення саміту "четвірки" в Берліні. На якому Зеленський, за його власними словами, планує "зафіксувати проміжні успіхи перемир'я" і "рушити далі". Куди далі"? Чи то до подальшої щирої імітації переговорів з Росією, чи то таки до імплементації формули Штайнмаєра. Маємо всі шанси побачити.
Поки бажання проведення берлінського саміту виглядає як самоціль дипломатії Зеленського, як бажання обміняти шматочок національних інтересів на чергове корисне для рейтингу фото Зеленського з Ангелою Меркель та Еммануелем Макроном. Ну і з Володимиром Путіним — куди ж без нього.
Фотки, звісно, річ хороша. Але навіть теоретично припускаючи завершення війни на умовах Росії — з фейковими "виборами" на Донбасі у жовтні, під дулами російських автоматів, перетворенням бандформувань ОРДЛО на "народну міліцію", а ляльок з ФСБ-шними кураторами — на "легітимних" представників місцевої влади, чинний президент України дуже ризикує суверенітетом держави, якою йому довірили керувати. Сподіваємося, він це добре усвідомлює.
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
