“Покинь, якщо кохаєш” – тікай, якщо дивишся

Нещодавно на великі екрани вийшла екранізація бестселера Колін Гувер під назвою «Покинь, якщо кохаєш». Твір був виданий ще 2016 року й відтоді став надзвичайно популярним у всьому світі. Сама авторка описує роман як «найважчу книгу, яку коли-небудь написала», бо ж заснована вона на історії взаємовідносин її власних батьків.

Так от від 2019 року Джастін Бальдоні загорівся ідеєю відзняти фільм на основі літературного хіта. Спочатку він мав лишень посісти режисерське крісло, але згодом зайняв для себе ще й роль головного героя стрічки – лікаря нейрохірурга Райла Кінкейда. А вже 2023 року до проєкту приєдналася голлівудська зірка Блейк Лайвлі, яка мала зіграти квіткарку Лілі Блоссом Блум. Тож ось кіноісторія й почалась…

Сюжет стрічки такий. Квіткарка Лілі Блум знайомиться із тим самим нейрохірургом Райлом Кінкейдом. Між ними спалахує кохання й вони одружуються. Але усе раптово перевертається з ніг на голову, коли головний герой починає бити свою кохану. Паралельно нам демонструють дитинство Лілі. Тоді дещо подібне відбувалось в її родині, коли її жорстокий батько підіймав руку на матір. А згодом ледь не до півсмерті побив її бойфренда.

Насправді історію подібну описаній в «Покинь, якщо кохаєш» переживають, чи пережили, мабуть, мільйони жінок у всьому світі. Тема домашнього насильства актуальна, болюча й пекуча. Звісно що є чимало історій зі щасливим фіналом, коли жінкам вдавалося вибратися з аб’юзивних стосунків й розпочати нове щасливе життя, облаштувавши навколо себе височенний паркан, який не підвладний більше жодному тирану у світі. Але є й чимало трагедій, коли жінок вбивають. Або ж тримають у такій собі «часовій петлі», не даючи можливості з неї вирватися на волю. Чи самі жінки йдуть від одного аб'юзера до іншого… Варіацій є чимало…

Тож говорити про домашнє насильно треба часто і голосно, аби допомогти дівчатам, які тільки но вступають в доросле життя зрозуміти, що є нормою в стосунках, а що ні. Щоб показати, якими можуть бути ті самі тирани, які в житті часто й довго носять маски прекрасних принців. Щоб допомоги жінкам зважитися на важливий крок та піти від монстра. Соціальних змістів та уроків може бути багато. Але що ми побачили в екранізації роману? А нічого. Нам продемонстрували абсолютно стерильне й дуже затягнуте кіно.

В цьому фільмі між головними героями просто немає ніякого кохання. Здавалось би на початку історії тут мали у повітрі спалахувати сердечка, співати пташечки, пахнути ваніллю. Натомість ми бачимо двох акторів, які здається не переносять один одного, але нащось грають у все це. А їхня гра насправді жахлива.

Та й сам сюжет банальний до нудоти. І ця претензія до самої Колін Гувер, бо ж вона є не тільки авторкою роману, а й сценаристкою стрічки. Та чесно кажучи важко зрозуміти, як можна було створити такий пустий та беззмістовний сценарій, якщо тема домашнього насильства тобі настільки знайома. Насправді ж чимало жінок так чи інакше стикалася з цим горем. З власного досвіду чи подруг: тут може бути не тільки фізичне, а й психологічне насильство. В родині: дійсно є чимало сімей, де чоловіки б’ють жінок. І кожна з них зможе розповісти таку життєву емоційну історію, від якої серце буде стискатися й битися частіше. Натомість сценарій Гувер не викликає жодних емоцій, окрім жалю за витраченими на білет в кінотеатр коштами. Йти на фільм «Покинь, якщо кохаєш» я б порадила тільки тим, хто страждає на безсоння. Тут ви заснете швидко.

Та певне найслабше місце в стрічці… – робота режисера. Щоб знімати такого роду картини, власне як й писати подібні романи, треба бути або генієм, або жінкою (хоча Колін Гувер і це не допомогло).

Навіть цей банальний сюжет можна було перетворити на хорошу драму, а для цього требу було лишень зазирнути в жіночу душу й розібратися з почуттями. Але як це зробити, коли ти в принципі не розумієш сенс того що відбувається?

Найсумніше те, що Колін Гувер написала продовження під назвою «Залишся, якщо кохаєш». Тож ймовірно, буде й сиквел…

Але можливо й ні. В світовій пресі подейкують, мовляв, між Блейк Лайвлі та Джастіном Бальдоні дійсно пробігла кішка, а можливо й не одна, а ціла зграя. Так під час промо кампанії фільму вони жодного разу не з’являлися разом. Хоча це абсолютно нормальна практика.

До того ж якщо Бальдоні хоч трохи говорив про домашнє насильство, то Лайвлі загалом тільки вигулювала на червоних хідниках чергову «квіткову сукню». Й тут також кінокритики вгледіли прірву між акторами.

Ну що ж. Можливо хоч глядачів більше катувати не будуть.

Насправді дуже сумно, що останні роки читачів та глядачів підсаджують на романи типу «50 відтінків сірого», «Після» та «Покинь, якщо кохаєш»… Їх тиражують мільйонами, екранізують, знімають численні продовження. Й маркетинг сірості та банальності перемагає мистецтво, любов та зміст…

Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube