Сьогодні багато розмов точиться навколо модернізації ВПК, реформування армії за стандартами НАТО та нового місця України у майбутній системі міжнародної безпеки, але недостатньо уваги приділяється зміцненню органів національної розвідки – зазначає у своєму блозі на сайті "Кореспондент" підполковник ЗСУ, колишній радник голови і колишній перший заступник начальника ДВБ Служби зовнішньої розвідки України Віталій Герсак.
На думку В.Герсака, маючи навіть саму крутезну на континенті сухопутну армію, але слабку розвідку, – ми не зможемо адекватно скористатися своїм стратегічним потенціалом та завжди будемо лише "молодшими партнерами" для сильних держав. Із завершенням гарячої фази війни з рф потреба у потужній українській розвідці нікуди не зникне, а навпаки лише зростатиме. Саме в цьому може бути наша основна конкурентна перевага та безпекова спеціалізація у найближчі десятиріччя. Натомість, в цій сфері ми поки що маємо цілий комплекс проблем.
Через відсутність власної суб’єктності та чітких орієнтирів геополітичного вибору впродовж майже всього періоду новітньої історії України був відсутній політичний запит на якісну роботу розвідки та розуміння її ролі в системі державного управління. Серед українських можновладців досі відсутня культура взаємодії між владою і спецслужбами. Також слід відверто сказати, що "отруйники кандидатів у президенти", "зрадники-втікачі", "викрадачі державних секретів", "ставленики олігархів", "кадрові генерали ворожих спецслужб", "громадяни країни агресора", "знищувачі архівів і обладнання" — усе це про колишніх керівників наших спецслужб. Навіть люстрація 2014-2015 років дозволила позбавитися від старих сумнівних кадрів, але не запобігла приходу нових пройдисвітів та не сприяла справжньому якісному оновленню. Через невиправдані очікування та неможливість зробити повноцінну кар’єру, фаховий рівень керівників суттєво просів, ініціатива померла, професійні здібності та навички відійшли на другий план. З моменту виділення розвідки з системи СБУ, її керівником жодного разу не призначався фахівець зсередини – відзначає автор матеріалу.
Українські можновладці тривалий період часу не могли зрозуміти справжній функціонал СЗР, його можливості та важливість для держави. Тому з початку повномасштабної війни синонімом слова "розвідка" стала діяльність ГУР МО, яке дедалі більше перебирало на себе функціонал армійського спецназу. Існуючі системні проблеми є непомітними, поки співробітники наших спецслужб мужньо виконують військові завдання (диверсії, атаки дронами, удари високоточною зброєю, ліквідація коллаборантів середньої руки, кібер-атаки і ін.), але це не та робота, яку вони, насправді, можуть і мали б робити.
Якби в нас існував державний запит на справді потужну розвідку, то вона вже давно була б на рівні ЦРУ, МІ-6 та МОСАДу, стала б справжнім "нічним жахом" для російської військово-політичної еліти, а усі ці Януковичі і Ко вже мотали б свою першу 10-ку вдома на нарах або перетворилися на гранітні барельєфи московських кладовищ.
Колишній співробітник спецслужб вважає, що великий залаштунковий двіж навколо рф тільки починається, тому зараз вкрай потрібна зміна відношення політичного класу до інституту національної розвідки та оволодіння ним як ефективним інструментом планування і реалізації державної політики України.
