Блокада Західного Берліна дала початок холодній війні з Радянським Союзом. Натиск на Гонконг розв'язав нову війну з Пекіном, пише для "Тижня" Едвард Лукас
Комуністичний режим континентального Китаю розчавлює колишню британську колонію. Кінець принципу "одна країна, дві системи". Новий закон про національну безпеку, що його ухвалив фіктивний законодавчий орган у Пекіні без консультацій і дебатів, підтвердив найгірші страхи залюбленого у свободу населення Гонконгу. Відтепер будь-яка незгода, будь-які контакти з іноземцями, будь-яка свобода слова або дій є кримінальним порушенням, що теоретично карається довічним ув'язненням.
Кожний, хто пам'ятає (або читав) про радянську окупацію регіону, що ми звикли називати Східною Європою, яка почалася з 1940 року, вбачає в усьому цьому багато знайомого. Елементарні свободи утискають. Світ перевертається догори дриґом. Панує страх. Варіанти: тікай, бийся – або неволя.
Читайте також: Два уроки від Сі Цзіньпіна: cхоже, Захід нарешті прокинувся
Ми маємо це розуміти. Якщо вам не байдуже до вашої свободи, підтримайте Гонконг. Проте може здаватися, що доля цього міста від нас далека. Для колишніх поневолених країн Європи нагальні турботи територіально ближчі: реваншистська Росія, пацифістська Німеччина, нестійке НАТО, розколотий ЄС, непередбачувана президентська адміністрація у Вашингтоні. Навіщо додавати собі ще одного головного болю, вступаючи в чиюсь боротьбу з Китаєм?
Відповідь проста. Легко взяти собі за звичку полишати слабких на поталу сильним. Західні країни вже не оскаржують знущань Пекіна з Тибету або розправи на площі Тяньаньмень 1989 року. Ми дозволяємо Комуністичній партії Китаю визначати правила у видавничій сфері, у ЗМІ й науці. Масштаби цього описані в новій книжці "Прихована рука" ("Hidden Hand", 2020) Клайва Гамільтона і Марейке Ольберґ, що вже стала бестселером у Німеччині. Однак англомовне видання цієї книжки затримується через юридичні перешкоди.
Боягузлива позиція сигналізує про слабкість – слабкість, яку інші можуть експлуатувати. Якщо Захід не може вступитися за своїх союзників і принципи в Азії, яким загрожує Комуністична партія Китаю, то які шанси, що він захистить своїх союзників і принципи в Європі, коли буде загроза від Кремля?
Читайте також: Китай нарешті починає отримувати те, на що заслуговує
Ми не можемо доправляти літаками вугілля й родзинки в Гонконг, як колись у Західний Берлін. Та є чимало інших опцій. Від Гельсінкі до Тбілісі – країни, що відчули на собі комуністичну агресію або диктаторство, – можуть і мають виявити солідарність із тими, хто потерпає від неї зараз. Можна запросити представників продемократичного руху Гонконгу для виголошення промов у парламентах та урядах. Вони можуть скасувати домовленості про екстрадицію. Вони можуть запровадити стипендії для студентів і забезпечити притулок для переслідуваних, а також безвізовий в'їзд і довгочасний дозвіл на проживання для будь-кого із семи мільйонів гонконгівців, чиє життя й майбутнє було знищено.
Усе це треба було зробити раніше. В останні роки країни, що зазнали схожої долі, ганебно покинули Тибет напризволяще. До заходів, що знадобляться зараз для Гонконгу, можливо, доведеться повернутися знову в майбутньому в іще більшому масштабі, коли комуністичні лещата стиснуть Тайвань. Але то не привід не робити цього зараз. Діяльність країн, що розуміють свободу, може навіть спонукати до рішучішої позиції ледачих і легковажних країн старого Заходу.
Ідеться не тільки про обстоювання принципів. Комуністична партія Китаю намагається чинити тиск усюди, зокрема у країнах Центральної та Східної Європи. Прагне заманити їх у політичну залежність, підкуповуючи еліту, затягуючи в обтяжливі борги в межах інфраструктурних угод і даючи спокусливі обіцянки про геополітичне змагання з Росією.
Десять років тому, за доби, коли Китай видавався прагматичним і приязним (тим, хто особливо не придивлявся), цей підхід мав більше сенсу. Тепер уже ні. Ми бачили, як Комуністична партія Китаю ставиться до власного народу. Тож чи краще вона ставитиметься до іноземців?
Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і YouTube
