На момент початку Євромайдану Мустафа Найєм був відомим в Україні журналістом (Фото: facebook.com/goglobalua)
Мустафа Найєм, голова Держагентства відновлення та розвитку інфраструктури України, згадує про найстрашніші моменти під час Революції гідності та протистояння на вулиці Інститутській у Києві.
Під час Євромайдану тодішній очільник Міністерства внутрішніх справ України Віталій Захарченко запропонував особисту охорону Мустафі Найєму, тоді – опозиційному журналісту, який тепер очолює Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури. Про це чиновник розповів у своєму інтервʼю NV, інформує UAINFO.org з посиланням на NV.ua.
"Десь у грудні [2013 року] мене до себе запросив міністр внутрішніх справ [Віталій Захарченко, був відсторонений від посади 21 лютого 2014 року] та запропонував особисту охорону, — згадує Найєм, який під час Революції гідності вже був відомим журналістом. — Сказав: "Ми боїмося, що там будуть якісь моменти". Це було дуже смішно, тож я спитав, як він собі це уявляє — щоб я ходив з охоронцем на Майдані".
При цьому Найєм підкреслює, що в той час дійсно були страшні моменти.
"Ми як журналісти висвітлювали події з барикад, — коментує держчиновник. — Тож були й побиття. Я не можу сказати, що мене там прямо били, але удари я отримував — так само, як і інші журналісти".
Розповідаючи про протистояння на вулиці Інститутській, Найєм також відмічає той особливий стан взаємодопомоги, що тоді панував серед українців, які вийшли на протест.
"Там [на Інститутській] був дуже слизький схил, і я опинився між протестувальниками та барикадами правоохоронців, Беркуту, — пригадує він умови своєї роботи під час Майдану. — Це все треба було знімати, тобто ти весь час просто йдеш спиною вперед і навіть не бачиш, що попереду, можеш буквально впасти — і тебе там просто розчавлять. І незнайомі люди (я так і не дізнався, хто це був) тримали мене, щоб я не впав. Вони це робили протягом кількох годин".
Один з найбільш гірких спогадів того часу для Найєма повʼязаний із розстрілами людей. Він робив фотографії загиблих у внутрішньому дворі Михайлівського собору, куди звозили тіла, і майже у всіх людей були вогнепальні поранення в голову.
"Коли я потім чув, що „це воно само якось“ [мається на увазі меседж про те, що протестувальників нібито не розстрілювали], то для мене це був справжній треш, — обурюється колишній журналіст. — Це неможливо чути, коли ти на власні очі бачив ті поранення від куль у загиблих".
За його словами, багато українців приїжджали до Михайлівського собору забирати тіла близьких, але деяких неможливо було розпізнати. Тож дехто дзвонив загиблому родичу на мобільний, щоб за рингтоном дізнатись, де той лежить.
Підписуйся на сторінки UAINFO Facebook, Telegram, Twitter, YouTube
